Бережний Василь Павлович Експедиція в природу

Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95.

– Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили?

– Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою…

– Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців…

– …від грізних явищ природи – це ви хочете сказати?

Авжеж, синку. Півсфера дає…

– …можливість підтримувати оптимальний стан повітря – найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу…

– Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це… ну, як би тобі пояснити… наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд?

– Здоровий глузд… Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі.

– Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба

ми не милуємося хмарами, річками, плантаціями?

– Та воно-то видно… Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками! Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально…

– І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається. Добре, що нагодилися аварійники!

– Добре… Зірвався задум.

– Невже ви хотіли вискочити… туди?!

– А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато – не зразу б помітили!

– І ви… хотіли в пролом… у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли! Який жах!

– Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою.

– Колись!. На світанку цивілізації. А тепер… Хіба ти, синку, не розумієш, що там – стихія?!

– Отож і цікаво!

– Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи – вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди – усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація.

– Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу…

– Зрозумій, сипку, що вся історія людства – це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості. А ви пориваєтесь до стихії, надумали “експедицію в природу”… Ну, скажи, хіба це не хлоп’яцтво?

– Те, що ми зробили, може й хлоп’яцтво… Та певно, що хлоп’яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність… опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували.

– Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили – добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш?

– Думаю.

– Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала.

– Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій?

– То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому.

– А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину?

– Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя. Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги.

– Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює… Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло! Як перехопило нам подих!

– Просто дія низької температури.

– “Просто дія…”. Коли б то! Тут щось інше…

– Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці “щось інше”. А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй!

– До побачення, мамо. Драстуйте, тату.

– Драстуй, сину.

– Ви теж будете говорити про хлоп’яцтво, абсурдність і здоровий глузд?

– Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це…

– Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час…

– …залишалась насамперед мамою, правда?

– Так. А ви?.

– А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики – це навіть не хлоп’яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції?

– Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея…

– Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям.

– Невже обходилися без скафандрів?

– Звичайно. Вже мали моря електроенергії, почали застосовувати ядерну і… виробляли зимовий одяг. А ми, точніше, наші предки, одягли місто.

– Зимовий одяг… От цікаво! А який він був?

– Одужаєш – підеш по музеях і дізнаєшся. Чого ти насупився?

– А коли ми все це вивчимо, то ви…

– Тоді я перевірю вашу екіпіровку, обміркуємо разом план експедиції, зв’язок – усе, все треба врахувати!

– І не будете відговоряти нас?!

– Робити пролом у півсфері відговорю.

– А як же ми…

– Я вас випущу через запасний вентиляційний тунель. Отам за монументом Невідомого космонавта.

– Ой, тату!

– Тільки тихо: не треба хвилювати маму….


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Бережний Василь Павлович Експедиція в природу