Б. С. Житков і його роль у становленні російської літератури
Серйозні етичні проблеми, глибоко драматичні конфлікти розробляються в добутках Б. С. Житкова, що зіграло більша роль у становленні російської літератури. Борис Степанович Житков народився в сім’ї викладача математики. В 1905 році, живучи в Одесі, він брав участь у революційних подіях. Закінчив природне відділення Новоросійського університету (1906) і кораблебудівне відділення Петербурзького політехнічного інституту (1916).
Б. С. Житков був людиною різнобічних знань і професій: іхтіологом, робітником-металістом, інженером, штурманом вітрильника,
Б. С. Житков створює науково-художні добутки, які допомагають розвивати творчу фантазію дітей. Він звертається до почуттів дитини й до його розуму. Оповідання Б. С. Житкова глибоко емоційні,
ЧиБудується сюжет на автобіографічному матеріалі (оповідання “Хоробрість”), чи дається опис мужнього вчинку теперішньої людини (оповідання “Червоний командир”), чи показується сприйняття миру маленькою дитиною (“Що я бачив”) – усюди Б. Житков прагне передати живу безпосередність спостережень і переживань. Для цього він шукає точні, лаконічні емоційно-образні засоби
Сестра й брат відірвали від шуби папиного знайомого хутряний хвостик; дитяча фантазія зробила з нього “Пудю”, собачку з нашийником і намордником; з’явилися хвилююча таємниця й горе, коли дорослі грубо зруйнували дитячу гру. Б. Житков прагне відкривати дітям нові сторони життя, вести їх уперед, дає їм їжу для почуття й уяви
Модель корабля в мріях дітей виявляється наповненої казковими чоловічками, які з’являються тільки під час відсутності людей і роблять усе, що покладається екіпажу, тому хлопчикові потрібно терпляче чекати випадку, коли чоловічки здадуться на палубі (оповідання “Як я ловив чоловічків”).
Добутку Б. Житкова, як правило, напружено сюжетни, розв’язка конфлікту в них енергійна й часто несподівана, розвиток дії підпорядкований основної думки – показати щиру цінність людини у вирішальну хвилину. Він сміло вводить у книги для дітей теперішнє Життя з її боротьбою, небезпеками, труднощами. Він робить це для того, щоб отчетливее підкреслити значення творчого початку в людині, показати красу праці, що зближає й поєднує людей. Оповідання “Над водою”, “Під водою”, “Механік Салерно”, “Дяденька”, “Микола Исаич” оповідають про мужніх людей, перейнятих почуттям відповідальності за свою справу. Такий капітан італійського пароплава, що везе більше двохсот пасажирів і оказавшегося під погрозою вибуху (“Механік Салерно”). “Пасажири на воді – це діти. Вони довідаються про нещастя – вони погублять себе. Нам вручили їхнє життя. “Товариші моряки! – голосно крикнув капітан.- Краще загинути чесною людиною, чим жити пройдисвітом!”
Товариський борг виявляється сильніше страху в людині праці, вона стає стимулом до подвигу, як показує Б. Житков. Цю здатність письменника побачити невичерпні внутрішні сили людини відзначив В. Шкловский: “Опис в “Механіку Салерно” присвячено не стільки пожежі – таких описів у світовій літературі дуже багато,-скільки аналізу подвигу команди, що охороняє пасажирів від загибелі й від страху” ‘.
Оповідання про людей творчої праці вбране в Житкова в особливу, часто казкову манеру, що йде від прагнення “осердечить” життєвий матеріал, що ліг в основу добутку. Від імені різних людей може бути цей “розповідь”.
Хлопець-робітник, що вирішив погубити сердитого клепальника, учнем якого він виявився, забув про свої образи, коли йому здалося, що “дяденька” розбився. Він не думає про себе, спускаючись на мотузці в трюм (“Дяденька”). “Прив’язали мене, дали свічку. Я в цей проліт, як у труну, спускаюся. Думаю: якщо він живий, буду його цілувати, дяденьку милого мого, аби тільки хоч трішки живий тільки. І дивлюся всі вниз, а що на мотузці я, це я й забув, і що високо”.
В оповіданнях Б. Житкова відчувається зрілість думки письменника, його вміння поділитися своїм життєвим досвідом, повага до читача-дитини. Б. Житков писав для хлопців різного віку й до кожного намагався знайти підхід і відповісти на ті “універсальні” питання, які виникають у цієї разновозрастной і різнохарактерної читацької аудиторії
Добутку письменника емоційні, ліричні, легко знаходять шлях до дитячих сердець. “Не бійтеся ви лірики”,- говорив Б. С. Житков молодим письменникам, уважаючи всяку холодність “блюзнірством і вульгарністю”, яким не може бути ніякого виправдання. Особливе місце у творчості Б. С. Житкова займають його оповідання про тварин, такі, як “Про слона”, “Про мавпочку”, “Про вовка”, “Безпритульна кішка”, “Мангуста”. Це цікаві добутки, у яких відчувається прекрасне знання звичок і поводження звірів і дійсність подій, покладених в основу сюжету
В 1936 році Б. Житков задумав написати книгу для дітей 3-4 років. Він говорив про свій задум рідним і друзям, писав про нього, відповідаючи на запитання журналу “Дитяча Література ” “Над чим ви працюєте?” Цей задум одержав втілення в книзі про Алешу Почемучку – “Що я бачив”. “Виробнича книга для чотирирічних громадян”, по визначенню письменника, вона стала енциклопедією для маленьких. Це був новаторський добуток, тому що нічого схожого ні в нас, ні на Заході доти не було. “Дошкільна книга в 13 аркушів” створювалася виходячи з потреб дитини, у відповідь на масу його питань, що цікавлять: чому настав час спати? Яка платформа? Як у Москві на вулицях? Що таке метро? Як слон купається? Як росте диня?.. Б. Житков веде оповідання від 1-го особи. “Дуже важку я форму взяв, від 1-го особи. І цьому “я” – 4 роки. Поясни метро – мозки вивихнеш. Ну, так там видно буде: напишу до кінця, а там почну викреслювати, що вуж дуже туго буде”,- писав він, працюючи над “Почемучкой”. І досвід виявився вдалим; енциклопедія для дошкільників дотепер служить зразком композиції й мови для добутків науково-художнього жанру
(1 votes, average: 5.00 out of 5)