Астров – центральний персонаж “сцен із сільського життя” А. П. Чехова “Дядя Ваня”
Образ А. відзначений у п’єсі особливим авторським ставленням, пов’язаних з професією героя: лікар в творах Чехова завжди виділений в особливу “касту”, до якої належав і сам Чехов. Повітовий лікар А. не з чуток знає російську провінцію. Він стикається з нею в повсякденному лікарській практиці: “У хатах народ покотом Бруд, сморід, дим, телята на підлозі, з хворими разом Поросята тут же” Трудівник, що не має жодного дня, вільного від викликів до хворих, А. відчуває, що “постарів, напрацювався, іспошлілся”, що “почуття якось
Поява в сільській глушині прекрасної молодої жінки Олени Андріївни, дружини професора Серебрякова, схвилювало А., змусило його побачити себе як би з боку, її очима і задатися питанням про сенс свого щоденного важкої праці: “Ті, які будуть жити через сто-двісті років після нас і для яких ми тепер пробиваємо дорогу, пом’януть чи нас добрим словом? ” До теперішнього життя А. відноситься тверезо, скептично усвідомлюючи “безнадія” свого положення, відсутність особистого майбутнього:
А. – безсумнівно талановитий, що з особливою силою розкривається в його монолозі про ліси: “Коли я чую, як шумить мій молодий ліс, посаджений моїми руками, я усвідомлюю, що клімат трішки і в моїй владі і що якщо через тисячу років людина буде щасливий, то в цьому трошки буду винен я “. А. “іспошлілся”, став “диваком”, але зберіг та творчу сміливість, і “вільну голову”, і “широкий розмах” – принаймні в думках про майбутнє. Фінальна репліка А. про “спека” в Африці повертає його до “безнадійності” особистого сьогодення і наглухо прикриває те, що діється в його душі з від’їздом професора і Олени Андріївни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)