Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи
Пісня змагунів
Сонце любимо та спорт,
Наша пісня складена в мажорній гамі,
Перегонів любимо бурхливий гамір,
Просто й без хитання в порт
Човен наш пливе.
Гімнастичний крок
Гуркотить на грищі, наче тарабан;
Це вистукуємо наш залізний ямб.
Прискає пісок.
Любимо: змагання труд,
Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,
Усміх, промінь сонячний і вільний простір,
Й хвиль рвучких сміливий скрут.
Нас утома не поборе.
Від
Праці серце нам не хворе.
Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.
О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:
Може, перемінимо
Світ.
Ратище в руках нам свище
Й пестить ляском диск,
Понад гуркотливе грище
Кулі срібний блиск
Й має м’яко м’яч.
Ми не знаємо невдач,
Лиш:
Розкіш небезпеки,
Радість перемоги.
Нас не болять ноги,
Як маршуємо,
Сильні, мов дейнеки,
Смілі, мов ушкали,
На найвищі скали.
Прибрані
В вічної весни зелений буз,
Махом руки, маршем ноги
Вітаємо сонця брус
Ми – бадьорі, бронзові боги. Біг на 1000 метрів
Віддих свище в легенів брилах,
Наче буревій.
Пливу легенько на
В синій обрій мрій.
Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;
Закам’янілий тан.
Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,
Наче залізний танк.
Я не підношу ніг, я не підношу рук;
Закостенілий рух.
Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,
Розвійний вітру дух.
Попід мною в противну сторону біла піску каскада
Десь вдаль жене.
Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,
В очі мене
Зернами тне.
О біла смуго піску! Я тебе зімну,
Не загородиш мет;
О райдуго піскова! Я тебе зігну,
Ще ти спиниш свій лет!
Кудою гляну, кудою гляну –
Тисяча очей в імлі,
Поглядів банить п’ястук,
Батоги вигуків тнуть,
Гарпуни люті, злі.
О, не треба оплесків, не треба, ні!
Дарма не складайте рук.
Вашого ентузіазму павук
Греблею не буде мені.
Я ніколи не стану, я ніколи не стану;
Як
Биндочку мети прорву,
В синій обрій розтану. Скок жердкою
Набрав повітря в груди,
аж засвистали звуком флейт.
Підніс жердину вгору;
так птах підносить дзьоб,
як починає лет.
Немов стовпи у землю,
вбив ноги у сажневий крок.
Пробитий наскрізь вітер.
Ніг видно лиш галоп.
Угору стрелив скок.
Штовхнув себе, й ворину
відкинула назад рука.
Залопотали в вітрі
і ноги й руки враз,
мов крила вітряка.
Хоч тіло олив’яне,
здається, що легкий, мов лист.
Сумний, що не зістане,
мов парус понад криком
мас,
поволі впав униз. Дівчина з диском
Гляджу захоплений по оболоні
І слова вигукнути з уст не можу,
Гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,
І як стоїш, застигла у розгоні,
Струнка Діано з місяцем в долоні.
Рука пташиним вкрала легкість перцям,
Твій рух гнучкий розбурхує до краю.
Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:
Юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,
Моїм, неначе диском, кинеш серцем. Сітківка
Квадратова площа. Нитяний місток.
Білі молодці й дівчата білі
Сновигають поміж стінами сіток
По піску, що мов підлога в віллі.
Мірні, рівні, певні, круглі рухи,
Білі плями на мінистім полі,
Аж здається, що безжурні духи
Грають жеребом своєї долі. Змагання атлетів
Пухке лице судді, неначе в бонза,
Та свиставки пронизливий сигнал,
Захоплення в очах довкола пал.
І плескіт рук, і мого тіла бронза.
Дають побіди келих у долоні,
Беру його в мовчанці сам німий,
А на землі лежить противник мій,
Повалений в подвійному нельзоні.
Я – грецький бог з античної статуї –
Виходжу з жестом гордої поваги,
Дарма, що оплесків гудуть ще струї.
Несу здобуту чарку в свій притин,
Я хочу пити, я горю від спраги,
До уст бокал підношу – в нім полин.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)