Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі

П’яніючи отруйним чадом
Ночей сріблистих та гірких,
Дивлюся в місяця свічадо
Крізь шибу, повну світляних,
Холодних, синіх і тремких
Далеких відблисків світів,
Що, кинуті у тьму, горять
Самітні, горді, золоті,
Немов знаків санскритських ряд,
Які прадавнім сном дзвенять
І перешіптують із дна,
Загубленого в морок дня,
Слова старої ворожби
В ім’я землі, в ім’я вогню.
Так віддають у владу сну
І заколихують спочить
Серця, сп’янілі в життьовій
Нестямній, лютій боротьбі.
І чують

очі дотик вій,
І бачать іскри голубі.
Співають на дахах сновиди,
Осріблюються краєвиди,
Шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни,
І місяць мертвий, місяць синій
Відчиняє п’ять брам ночі
Над містом чорним та іскристим.
Тьмяніють ліхтарів вогні,
І в шиби стріли б’ють сріблисті –
Це стріли зір на вишині.
Зриваються слова з скрипок,
В краси одчаю скам’янілих,
І знов з портрета, з срібла рам
Мальований на полотні
До мене кличе мій двійник.
Як я, шалені пише вірші,
І рецитує, і співа,
І, замінившися в музику,
Портрет, співаючи, майне.
Тоді червона пляма крику
Уста, мов іскра, перетне.
До мізку, в серце, до думок
Вливає ніч, немов бальзам,
Солодку краплю божевілля.

Годинник б’є, дві рожі, свічка
І маска – смерті чи кохання?
І завжди ніч і ніч відвічна
І перша й тисячна й остання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі

Categories: Твори з української літератури

Links