Аналіз вірша Рилєєва “ДО N. N.” (Ти відвідати, мій друг, бажала…)
Твій милий погляд, твій погляд чарівний
Хотів страждальця пожвавити,
Хотіла ти спокій цілющий
У схвильовану душу влити.
Твоє втішне участье,
Твоє вниманье, милий друг,
Мені знову повертають щастя
И зціляють мою недугу.
Але поступово інтимна тема ускладнюється цивільної. Виявляється, герой і героїня тримаються різних думок, і обопільний потяг не виключає різниці позицій, характерів, переконань. Як звичайно в російській ліриці, герой уважає жінку у всім правої (“моя душа твоєї не коштує…”), але йому дороги
Прощаєш ти ворогам своїм –
Я не знаком із цим почуттям ніжним
И образникам моїм
Плачу отмщеньем неминучим.
Суворість диктується його свідомістю борця, що відкидає релігійну смиренність і духовне рабство:
Лише тимчасово здаюся я слабшав,
Движеньями душі володію;
Не християнин і не раб,
Прощати образ я не вмію.
Герой спершу нагадував сумовитого й розчарованого страждальця, відокремленого від людей:
Ти відвідати, мій друг бажала
Відокремлений кут мій,
Коли душу знемагала
У боротьбі із хворобою фатальної.
Але потім
Любов ніяк нейдет на розум:
На жаль! моя вітчизна страждет, –
Душу у волненье тяжких дум
Тепер однієї волі жадає.
Герой лише ненадовго отчаялся. І хоча він вдячний жінці за участь, але її любов не може зцілити його “недуга”. Знаходження “цілющого спокою” і “щастя” – тільки миттєвий стан, що не скасовує “бурхливих почуттів” і “тяжких дум”. Через границю характерів і думок герой осягає суспільний зміст особистих страждань.
Він починає розуміти, що любов, як тільки не в ній причина його страждань, не в силах вилікувати “хвороба фатальну”. Тепер його розум просвітлюється (“Движеньями душі володію…), і герой рішуче сприймає любов як почуття, що затьмарює його цивільну самосвідомість:
Я не хочу любові твоєї,
Я не можу неї привласнити;
Я відповідати не в силах їй…
. . . . . . . . . . . . . . . .
Мені не любов твоя потрібна…
Ліричний герой Рилєєва здатний на велике й гаряче почуття. Елегійні формули виражають не аскетизм, а цивільну підоснову властивої йому стриманості. Рилєєв створює психологічно виразний портрет патріота-свободолюбца, що прагне зрозуміти джерела своїх страждань, внутрішню незадоволеність, коливання, слабості й зрештою знаходить істину