Аналіз вірша А. С. Пушкіна “Елегія”
Мені важко, як неясне похмілля.
Але, як вино – сум минулих днів
У моїй душі чим старе, тим сильней.
Мій шлях сумовитий. Обіцяє мені праця й горе
Прийдешнього хвилюється море, що.
Але не хочу, про други, умирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати;
И відаю, мені будуть наслажденья
Серед прикростей, турбот і треволненья:
Часом знову гармонією вп’юся,
Над вимислом слізьми обіллюся,
И може бути на мій захід сумний
Блисне любов улыбкою прощальної.
1830 рік
А. С. Пушкін написав цю елегію в 1830 році.
Після досить похмурих за змістом рядків, які немов вибивають ритм похоронного маршу, раптом легкий зліт пораненого птаха:
Але не хочу, про други, умирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати;
Поет умре тоді, коли перестане мислити, навіть якщо по тілу біжить кров і б’ється серце. Рух думки – це щире життя, розвиток, а значить прагнення до досконалості. Думка відповідає за розум, а страждання за почуття. “Страждати” – це ще й здатність до жалю.
Втомлена людина тяготиться минулим і бачить Майбутнє в тумані. Але поет, творець із упевненістю пророкує, що “будуть наслажденья меж прикростей, турбот і треволненья”. До чого приведуть ці земні радості поета? Вони даруют нові творчі плоди:
Часом знову гармонією вп’юся,
Над вимислом слізьми обіллюся…
Гармонією, імовірно, є цілісність пушкінських добутків, їхня бездоганна форма. Або це сам момент утвору добутків, момент всепоглинаючого натхнення.. Вимисел і сльози поета – це результат натхнення, цей сам добуток.
И може бути на мій захід сумний
Блисне любов улыбкою прощальної.
Коли муза вдохновенья прийде до нього, може бути ( поет сумнівається, але сподівається) він знову полюбить і буде любимо. Одне з основних устремлінь поета, вінець його Творчості – любов, що також, як і муза, є супутником життя. І ця любов остання. ” Елегія ” за формою монолог. Воно звернено до “другам” – до тих, хто розуміють і розділяють думки ліричного героя.
Вірш є ліричною медитацією. Воно написано в класичному жанрі елегії, і цьому відповідає тон і інтонація: елегія в перекладі із грецького – “жалібна пісня”. Цей жанр був широко розповсюджений у російської поезії з 18 століття: до нього зверталися Сумароков, Жуковський, пізніше Лермонтов, Некрасов. Але елегія Некрасова – цивільна, Пушкіна – філософська. У класицизмі цей жанр, один з “високих”, зобов’язував використовувати пишномовні слова й старослов’янізми.
Пушкін у свою чергу не зневажив цією традицією, і використовував у добутку старослов’янські слова, форми й звороти, причому достаток такої лексики анітрошки не позбавляє вірш легкості, добірності й зрозумілості.
Минулих = майбутніх
Старе = старше
Обіцяє = передвіщає (обіцяє)
Прийдешнього = майбутнього
“прийдешнього хвилюється море, що,” – метафора з канону заупокійної церковної служби: Життєве море воздвизаемое зрячи напастей бурію,…
Але в Пушкін прагне від цього моря не до “тихого пристановища”, але знову в стихію почуттів і переживань.
Други = друзі
Відаю = знаю
Треволненья = тривоги
Часом – слово, що ніколи не вживається в розмовному мовленні, але його часто можна зустріти в Пушкіна:
…Об дружин Півночі, меж вами
Вона є часом
(“Портрет”)
Часом східний краснобай
Тут розливав свої зошити
(“У прохолоді сладастной фонтанів…”)
Варто помітити, що якщо згрупувати слова з тексту вроздріб мовлення, то по них прямо можна стежити за ходом думки й зміною настрою.
Іменники майже тоько абстрактні:
Веселощі – сум – праця – горі – прийдешнє – наслажденья – турботи – треволненья – гармонія – вимисел – захід – любов.
У першому стовпці тільки одне дієслово, оскільки це експозиція, вона статична, у ній задовольняють визначення:
Божевільних – важко – неясне – минулих – старе – сильней – сумовитий – що хвилюється.
Зате другий стовпець насичений контрастними діями, що передають рух душі:
Умирати – жити – мислити – страждати – уп’юся – обіллюся – блисне.
А якщо вслухуватися тільки в рими, виступає на перший план мотив хмелячи:
Веселощі – похмілля
Уп’юся – обіллюся – отут навіть відзвуки оргії.
На звуковому рівні текст дивно плавний, співучий. Голосні й приголосні звуки послідовно чергуються, сонорні переважають над шиплячими. Мелодійність взагалі властива поезії Пушкіна.
Вірш написаний п’ятистопним ямбом у формі двох строф по шести віршів з послідовною римою, жіночої й чоловічий. Воно може служити зразком жанру як з боку форми, так і змісту.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)