Аналіз роману “Страждання юного Вертера”
Йому пощастило народитися не підданим дрібного деспота, а громадянином вільного імперського міста Франкфурта-на-Майне, у якому сім’я його займала високе й почесне місце. ервие віршовані досвіди Гете ставляться до восьмирічного віку. Не занадто строге домашнє навчання під спостереженням батька, а потім три роки студентської вольниці в Лейпцігському університеті залишали йому досить часу, щоб задовольнити тягу до читання й испробовать всі жанри й стилі епохи Освіти, так що до 19 років, коли важка хвороба змусила його перервати навчання,
У Страсбурзі Гете зустрівся з И. Г. Гердером, що веде критиком і ідеологом руху “Бури й натиску”, переповненим планами створення в Німеччині великої й оригінальної літератури.
Одинадцять років при веймарском дворі (1775-1786), де він був другом і радником молодого герцога Карла Августа, докорінно змінили життя поета. Гете перебував у самому центрі придворного суспільства. . Але найбільше користі принесло йому тривале щоденне спілкування із Шарлоттой фон Штайн. Емоційність і революційне іконоборство періоду “Бури й натиску” відійшли в минуле; тепер ідеалами Гете в житті й мистецтві стають стриманість і самоконтроль, урівноваженість, гармонія й класична досконалість форми. Замість великих геніїв його героями стають цілком звичайні люди. Вільні строфи його віршів спокійні й безтурботні по змісту й ритміці, але помалу форма стає жорсткіше, зокрема Гете предпочитает октави й елегійні двустишия великої “трійки” – Катулла, Тибулла й Проперция.
Коли в 1805 помер Шиллер, трони й імперії содрогались – Наполеон перекроював Європу. У цей період він писав сонети до Минне Херцлиб, роман “Виборча спорідненість” і автобіографію. В 65 років, надягши східну маску Хатема, він створив “Західно-східний диван”, збірник любовної лірики. притчі, глибокі спостереження й мудрі роздуми про людське життя, моральність, природу, мистецтві, поезії, науці й релігії опромінюють вірші Західно-східного дивана. в останнє десятиліття життя поета він закінчував Вільгельма Мейстера й Фауста
Творчість Гете відбило найважливіші тенденції й протиріччя епохи. У підсумковому філософському творі – трагедії ” Фауст ” (1808-1832), насиченою науковою думкою свого часу, Иоганн Гете втілив пошуки сенсу життя, знаходячи його в діянні. Автор праць “Досвід про метаморфозу Рослин ” (1790), “Вчення про кольори” (1810). Подібно Гете-художникові, Гете-натураліст охоплював природу й вес живе (включаючи людини) як єдине ціле
До сучасного героя звертається Гете й у самому знаменитому добутку цього періоду – епістолярному романі “Страждання юного Вертера” (1774). В основі цього роману, перейнятого глибоко особистим, ліричним початком, лежить реальне біографічне переживання. Улітку 1772 р. Гете проходив адвокатську практику в канцелярії імперського суду в маленькому містечку Вецларе, де він познайомився із секретарем Ганноверского посольства Кестнером і його нареченою Шарлоттой Буф. Уже після повернення Гете у Франкфурт Кестнер повідомив йому про самогубство їхнього загального знайомого, молодого чиновника Иерузалема, що глибоко потрясло його. Причиною була нещасна любов, незадоволеність своїм суспільним становищем, почуття приниженості й безвихідності. Гете сприйняв цю подію як трагедію свого покоління
Роман виник роком пізніше. Гете обрав епістолярну форму, освячену авторитетами Ричардсона й Руссо. Вона давала йому можливість зосередити увагу на внутрішньому світі героя – єдиного автора листів, показати його очами навколишнє життя, людей, їхні відносини. Поступово епістолярна форма переростає в щоденникову. Наприкінці роману листа героя звернені вже до самого себе – у цьому відбивається наростаюче почуття самітності, відчуття замкнутого кола, що завершується трагічною розв’язкою
На початку роману домінує прояснене радісне почуття: покинувши місто з його умовностями й фальшю людських відносин, Вертер насолоджується самотою в мальовничій сільській місцевості. Руссоистское преклоніння перед природою сполучається тут з пантеїстичним гімном Всюдисущому. Руссоизм Вертера проявляється й у співчутливій увазі до простих людей, до дітей, які довірливо тягнуться до нього. Рух сюжету відзначений зовні незначними епізодами: перша зустріч із Лоттой, сільський бал, перерваний грозою, що одночасно спалахнула в обох спогад про оду Клопштока як перший симптом їхньої духовної близькості, спільні прогулянки – все це знаходить глибокий зміст завдяки внутрішньому сприйняттю Вертера, емоційної натури, цілком зануреної в мир почуттів. Вертер не приемлет холодних доводів розуму, і в цьому він – пряма протилежність нареченому Лотти Альбертові, до якого він змушує себе харчувати повагу як до гідної й чималої людини
Друга частина роману вводить соціальну тему. Спроба Вертера реалізувати свої здатності, розум, утворення на службі в посланника натрапляє на рутину й педантичну причепливість його начальника. На довершення цього йому в принизливій формі дають відчути його бюргерське походження. Заключні сторінки роману, що оповідають про останні годинники Вертера, його смерті й похоронах, написані від імені “видавця” листів і витримані в зовсім іншій, об’єктивній і стриманій манері
Гете показав духовну трагедію молодого бюргера, скованого у своїх поривах і устремліннях відсталими, застиглими умовами навколишнього життя. Але, глибоко проникнувши в щиросердечний мир свого героя, Гете не ототожнив себе з ним, він зумів глянути на нього об’єктивним поглядом великого художника. Через багато років він скаже: “Я написав “Вертера”, щоб не стати їм”. Він знайшов для себе вихід у Творчості, що виявилося недоступним для його героя
(3 votes, average: 3.33 out of 5)