Аналіз ранніх гумористичних оповідань Чехова
У ранніх оповіданнях Чехова ясно виявилися такі особливості його стилю, його оригінальної художньої манери, як лаконізм, стислість розповіді, велику питому вагу різноманітно забарвленого власної мови персонажів, багатозначність предметних деталей, часта відсутність традиційної для новел інтриги, своєрідна фабульностью багатьох творів, наявність підтексту, який виводить звичайне і окреме на більш широкі загальнолюдські горизонти, надає нібито випадковому, часткового узагальненості, глибокого етичного звучання. Слід тут нагадати і про
Така категорична самооцінка не відповідає реальному застави речей. І в ранніх оповіданнях, і навіть у найбільш об’єктивних творах кінця 80-х – початку 90-х років, де авторський голос ніби-то зовсім не чути, ця об’єктивно мислити, або, як її ще називають, відносна “талановита видимість безпристрасного свідоцтва “(В. Єрофєєв). З ювелірною точністю прозаїк відбором окремих слів, жестів, мімічних рухів своїх персонажів майже непомітно навіює читачеві моральну, етичну оцінку особистості того чи того з них, розкриває людську, духовну сутність фігури. І ця оцінка майже завжди беззастережна, вона також не викликає сумнівів щодо ставлення автора до свого героя, щодо думки і почуття, які він хоче ненав’язливо розбудити в читачі.
Етична позиція Чехова залишається незмінною протягом усього його творчості. Це традиційний для російської реалістичної літератури XIX ст. гуманізм – любов до людини, співчуття до неї всупереч всьому її недосконалості, вад, недоліків, помилок, віра у можливість змін у людині і світу на краще. Проте письменник по-новому підійшов до теми маленької людини – не як покірною і гнаної, що викликає жалість і розчуленість, а тверезо і суворо показав огидність пристосуванства, холуйства, рабського схиляння перед владою і багатством. Показав, що людина в несправедливих, безчесних умовах стає не маленькою, а дрібної, привчається жити за відомим висловом щодо підлості, за подвійними стандартами – лакейство перед можновладними і хамське тиранство щодо слабких і залежних.
На повну силу талант прозаїка Антона Чехова починає звучати, як згадувалося вище, з середини 80-х років. Кожен його твір не мине уваги громадськості, має відгук і оцінку в критиці. Чехов стає не просто професійним літератором, а одним з прозаїків країни. У 1890 р. письменник здійснює тривалу поїздку на Далекий Схід і з’явилися розповідь гострокритична спрямованості На засланні (1892), Вбивство (1895) і трагічна Палата № 6 – художнє узагальнення похмурої тюремної дійсності царської Росії. Безпосереднім відгуком на побачене на забутій Богом і людьми околиці імперії постійна книга нарисів “Острів Сахалін” (1895). Не припиняючи творчої роботи, Чехов у 1892-1893 роках працює як дільничний лікар під час загрозливою епідемії холери. Бере також участь у загальному перепису населення. У 1892 р. він купив маєток у селі Меліхово, де жило тривалий час, де разом з ним оселилися і члени його сім’ї, куди приїжджали друзі та знайомі. Письменник тісно спілкується з селянами, лікує їх, будує школи для селянських дітей, бере участь і в інших громадських заходах. Враження дали йому матеріал для таких творів з народного життя, як “Мужики”, “У яру” та інші, відбилися в суперечках про шляхи поліпшення долі народу на сторінках такого блискучого оповідання, як Дім з мезоніном.
Ще в другій половині 80 – х років Чехов починає писати для театру, працює над п’єсами Іванов, Лісовик, Весілля, видає водевілі Ведмідь, Пропозиція, Ювілей та ін З моменту створення Московського Художнього театру він з ним активно співпрацює. У цьому театрі побачили світло рампи всі найвідоміші п’єси Чехова. Яскраві образи в них створила Ольга Кніппер, яка стала дружиною Антона Павловича в 1900 р. Через різке погіршення застави здоров’я письменник велику частину року проводить у Ялті в будинку на горі, з якого відкривається чудовий вид на місто і бухту. Тепер у цьому будинку Музей А. П. Чехова. Помер письменник у липні 1904 р. на німецькому курорті Баденваймер, куди привезли його, сподіваючись, що хворому там буде легше. За переказом, останньої прохання вмираючого було подати йому келих шампанського.
Твори у творчому житті Чехова років – 1885 – 1904 – тематично дуже різноманітні, в них змальовані різні сторони російського життя, всі соціальні, суспільні прошарки країни. Чиновники і селяни, вчені та актори, поміщики і художники, купці та обличчя духовного застави, студенти, судді та ін діють в його коротких оповіданнях і повістях. Він малює індивідуалізовані образу зрілих і молодих, дітей і старих на порозі небуття, юних дівчат і жінок у розквіті краси і привабливості, підкреслюючи в них одночасно типу. Люди з вищих суспільних сфер і ті, які поневіряються на громадському дні, – всі вони виникають в його прозі з такою виразністю, що більшість з них неможливо забути, а їх імена – унтер Пришибєєв, лікар-скнара Йоніч, вчитель Бєліков – людина у футлярі, сирота Ванька Жуков і багато інших – стали загальними. З роками зміст творів письменника стає дедалі глибшими. Це можна сказати про такі реалістичних творах рідкісної людської краси і сили, художньої досконалості, як Палата № 6, Скрипка Ротшильда, Студент, Дім з мезоніном, Моє життя, Мужики, Людина у футлярі, Йоніч, Душка, Дама з собачкою, В яру, Архієрей, Наречена. Цей перелік можна продовжувати, тому що майже кожен із творів, написаних в останні двадцять років життя Чехова, дає і найглибше душевне переживання, і художню насолоду, і матеріал для роздумів про людину і життя, і етичному уроці, і морального очищення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)