Короткі сюжети оповідань Чехова

А. П. Чехов не “спеціалізувався” на зображенні якої-небудь соціальної групи або психологічного типу. Чеховський герой – це “середня людина” і повсякденне, повсякденне життя. “Середня людина” у Чехова – це інженер, лікар, учитель, адвокат, студент, офіцер, статистик, земец (а також і поміщик, і селянин, і чиновник, і священик, але показані інакше, чим у літературі попередніх десятиліть), що розуміється як представник маси, як усяка людина. У ньому відсутня яка-небудь незвичайність, незвичайність, головне в ньому – звичайність,

поширеність. Основну особливість чеховських оповідань становило прагнення розглянути людей різних станів і станів під єдиним кутом зору, знайти закономірності, характеристики свідомості “середньої людини”.

А в життя будь-якої людини поруч сусідять добро й зло, любов і ненависть, смутне й смішне.

Гумор – не окрема частина Творчості Чехова, це його погляд на мир, його бачення життя, невіддільне від іронії, трагікомічної усмішки. У добутках письменника 424 література смішне часто виглядає смутним, а смутне смішним. Чехів бачив несправедливість і нелюдськість двох підходів до що відбувається. Можна

побачити весь кошмар що відбувається й жахнутися. А можна висміяти цей мир дурнів і тунеядцев, лицемірів і паскудників, злодіїв і хабарників. В оповіданні “Товстий і тонкий” Мова йде про зустріч двох людей

Вірніше сказати – про дві зустрічі: спочатку вони свиделись як друзі дитинства. Потім – як два чини. І відразу ж невидима прірва пролягла між ними. Тонкий “скулився, згорбився, звузився”. Проста людська бесіда вже неможлива. Товстий був розчулений зустріччю, але однаково тонкий згинався перед ним у три погибелі – така влада звички, вироблена роками манера догідливо триматися перед сильними миру цього. Автор створює ситуацію, що начебто звільняє людину від необхідності лестити й плазувати, і все-таки спрацьовує безвідмовний рефлекс холуйства й чиношанування.

В “Смерті чиновника” генерал Бризжалов досить спокійно поставився до того, що чиновник Черв’яків, ненавмисно пчихнувши, обляпав його лисину. Він ніяк не змушує Червякова просити прощення, расшаркиваться у вибаченнях. Але Черв’яків уже не в змозі жити спокійно, всі йому здається, що генерал затаїв злість проти нього. І він не може зупинитися – надягши віцмундир, бігає за генералом, запевняє, що пчихнув ненавмисно, ненавмисно. Поки не доводить генерала чи ледве не до нестями… І тоді світло перед Хробаковим мерхне – він умирає. Характерна, чисто чеховська деталь. От як описана смерть Червякова.

“Придя машинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван і… помер”. Герой помирає, не знявши віцмундира, ця чиновницька уніформа начебто приросла до нього. Зовні смішне оповідання “Зловмисник”. Головний герой його – неписьменний мужичонка. Його судять за те, що він відгвинтив гайку, “якої рейки прикріплюються до шпал”, щоб з її зробити грузила. Все оповідання – це діалог між судовим слідчим і “зловмисником”. Чехів узагальнює, типізує образ цього мужика, і за ним встає таке народне лихо, така трагедія, що не сміятися потрібно, а скоріше плакати. З “Зловмисником” перегукується оповідання “Людин у футлярі”.

Головний герой його Беликов смішний завдяки своєму вбранню, поводженню, способу життя. Він намагається відгородитися від усього миру, “надягти” на себе “захищаючий” футляр. Беликов використовує всі засоби: від вати у вухах і темних окулярах до відомої фрази “як би чого не вийшло”.

“Людина у футлярі” – це сполучення примелькалося, стало звичним – чимсь середнім між цитатою й прислів’ям – і живе вже не тільки як заголовок оповідання, але і як невід’ємна приналежність мови. В основі вираження – контраст, парадоксальна відомість живого, одухотвореного, розумного й – футляра: у ньому зберігаються різні речі, але завжди речі, предмети неживі, начебто окулярів, персня, інструментів. “Людина у футлярі” входить у маленьку, що складається із трьох оповідань, трилогію

У першому вчитель гімназії Буркин розповідає про свого колегу, викладача грецької мови Беликове, людині з “футлярною” душею. У другому (“Агрус”) лікар Іван Іванович говорить про долю свого брата, у якого була одна-єдина мрія в житті – стати власником маєтку й мати свій власний агрус. У третьому (“Про любов”) поміщик Алехин оповідає про себе самому – про те, як він і його улюблена жінка не зважилися піти назустріч своєї любові, відступилися від її. Так усе більше зближаються оповідачі й герої їхніх історій. Чехів як би говорить про те, що сатиричні персонажі близькі до читачів, вони серед нас, у нас самих.

Таким чином, у маленькій трилогії не тільки три різних сюжети, але і єдиний сюжет, наскрізне рух і розвиток образної теми: від екзотично дивного, майже неправдоподібного людини у футлярі – до Алехина, що, як у дзеркало, дивиться у своє життя й сам вимовляє собі вирок. Ионыч, головний герой однойменного оповідання, подібно Беликову, Миколі Миколайовичу й Алехину, не здатний на велике серцеве почуття. Його любов також терпить крах.

Основна ідея оповідання – перетворення прогресивно мислячої, розумної, працьовитої людини в обивателя, користолюбця. Автор малює поступове занурення Старцева в “твань дріб’язків”, оповідає про те, як болото бездуховного життя “засмоктує” навіть таких людей, яким був Старців у той час, коли тільки приїхав у місто. “Ионыч” – це трагедія людської особистості, тому в цілому добуток смутне. Навіть любов не рятує героя від рутинного життя. Ионыч зачарований Катериною Іванівною Туркиной, “Котиком”, як неї називають у сім’ї. Вона йому подобається всім – і зовнішністю, і розумом, і начитаністю

Він просить у неї руки й одержує відмову. А коли через чотири роки вони бачаться знову, вона тягнеться до нього, повна очікування, що знову почує слова любові, але йому нема чого їй сказати. Такий же любовний сюжет і в “Учителі словесності”. Замість оповідання про те, що відбулося, – сюжет, побудований за принципом: повинне відбутися, очікується, от – наступить, але – не відбувається. Здається, учитель словесності Нікітін схопив птаха щастя, але вона летить від нього. Любов терпить крах. В оповіданні “Дама із собачкою” всі по-іншому. Коли розстаються Гуров і Ганна Сергіївна, вона вертається з Ялти у своє місто З, а він – у Москву. “Пройде який – нибудь місяць, і Ганна Сергіївна, здавалося йому, покриється в пам’яті туманом і тільки зрідка буде снитися йому зі зворушливою посмішкою, як снилися інші. Але пройшло більше місяця, наступила глибока зима, а в пам’яті все було ясно, точно розстався він з Ганною Сергіївною тільки вчора. І спогади розпалювалися усе сильніше”.

Тут поворотний момент у розвитку сюжету. Любов героя не слабшає, не гине від зіткнення з життям, не виявляється неспроможною. Навпаки, вона викликає в нього відраза до дрімотного, обывательски благополучному існуванню, бажання іншого, нового життя. В останнім оповіданні Чехова “Наречена” героїня вирішує “перевернути” своє життя – вона рве зі старим миром і залишає своє місто – “як думала, назавжди”.

Уперше чеховський герой став у повному змісті діючою особою, уперше почав почувати себе хазяїном своєї долі. Чехів і його оповідання виступали в ролі тих “людей з молоточками”, які стукають у двері кожної щасливої людини й нагадують, що не перевелися ще на землі ні горі, ні страждання, що багато навколо нещасних, знедолених, принижених і ображених. Він хоче, щоб люди були людьми й жили як люди


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткі сюжети оповідань Чехова

Categories: Нові твори

Links