Герої ранніх оповідань М. Горького

Максим Горький входить у росіянку літературові в 90-х роках XIX століття. Дебют був дуже яскравим, добутку молодого автора сразу викликали великий інтерес у читачів. Сучасники зі здивуванням писали, що народ Росії, що не знав Достоєвського, що мало знає Пушкіна й Гоголя, не знающий Лермонтова, більше інших, але тільки фрагментами знаючий Толстого, знає Максима Горького. Правда, у цьому інтересі був і деякий наліт сенсаційності. Людей з низів залучала сама думка, що в літературу прийшов письменник з їхнього середовища, не понаслишке знавший життя

із самих похмурих і страшних її сторін Литераторів і читачів, що належать до елитарному кола, особистість Горького залучала, крім таланта, своєю екзотичністю: человек бачив такі глибини “дна життя”, доторие до нього ніхто з письменників не знав зсередини, наявному досвіді.

Цей багатий особистий досвід дав М. Горькому рясний матеріал для його ранніх провинищень. У той же час сформувалися магістральні ідеї й теми, які писатель розвивав і у своїх зрілих произведениях. Це, насамперед, ідея активної личности. Письменника завжди цікавила життя в конфліктах і зіткненнях У М. Горького виробляється новий

тип взаимоотношений людини з навколишнім середовищем. Замість формули “середовище заїло”, що була багато в чому визначальній для літератури попередніх 90-м рокам XIX сторіччя років, у письменника звучить думка про те, що чолостоліття створює опір навколишньому середовищу.

Ранні добутки М. Горького прийнято ділити на два типи: романтичні тексти й реалістичні оповідання. Ідеї ж, висловлювані автором у них, багато в чому близькі. Ранні романтичні добутки М. Горького різноманітні по жанрі: це оповідання, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі оповідання “Макар Чудра” і “Баба Изер-Гиль”.

У першому з них присутні ззданние за всіма законами романтизму образи гарних, сміливих і сильних людей. Опираясь на традиції російської літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей. У добутку виникає романтический конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі.

Дозволяється він гібілями героїв, але ця загибель не воспринимается як трагедія, а скоріше, як торжество життя й волі В оповіданні “Баба Изергиль” повествование також будується по романтичним канонам. Уже на самому початку виникає характерний мотив двоемирия. Герой принадлежит миру земному: “…

Старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони”. Йому протистоїть мир романтичних героїв – гарних, сміливих, сильних людей: “Вони йшли, співали й сміялися”. Романтичний герій і інші люди – як складаються їхні взаємини?

Як і покладено романтическим героям, горьковские персонажі протистоять середовищу. Це виявилося в прораз сильного, гарного, вільного Ларри, що відкрито порушив закон человеческой життя, протиставив себе людям і покараний вічною самітністю. Зовсім інший герой – Данко. 6н веде людей до кращого, справедливого життя, із мрака ксвету. У Данко М. Горький втілив прораз вождя народних мас.

І образ цей также відповідає канонам романтичної традиції. Данко так само, як і Ларра, противостоит середовищу, ворожий їй. Зштовхнувшишись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і покладено в произведении романтичному, наділена отрицательними характеристиками (“Данко смотрел на ті, заради яких Він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності”).

М. Горький реалізує, дегавкає буквальної розповсюджену в мові метафору: вогонь серця. Подвиг героя перерождает людей, захоплює їх за собою Але від цього сам він не перестає бути одинічкою, у людей залишається до нього не тільки почуття байдужості, але й ворожості: “Люди ж, радісні й повні надій, не помітили смерті його й не видали, що ще палає поруч із трупом Данко його смелое серце. Тільки одне обережний чолостоліття помітило це й, боячись чогось, наступив на горде серце ногою”.

Горьковская легенда про Данко була активно використана як матеріал для революционний пропаганди, образ героя служив приміром для наслідування, пізніше широко експлуатировался офіційною ідеологією, посилено впроваджувався у свідомість молодого поколения (були навіть цукерки з назвою “Данко” і із зображенням на обгортці горящих серць). Однак у М. Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це передставити підневільні коментатори. Молодой письменник зумів відчути в образі героя-одинака й драматичну ноту непонятости й ворожості йому середовища, маси В оповіданні “Баба Изергиль” виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання.

Ще виразніше він в особливому жанре – піснях (“Пісня про Сокола”, “Пісня про Буревестнике”). Сьогодні ці добутки восприймаються скоріше як забавна сторінка історії літератури й не раз давали матерічервоний для пародійного осмислення (так, у период еміграції М. Горького з’явилася стаття з назвою “Колишній Главсокол, нині Центроуж”). Але й в “Пісні про Сокола” пролунала важлива для письменника в ранній період його творчості проблема зіткнення героической особистості з миром щоденності, з обивательским свідомістю. Ця проблема була розвинена М. Горьким і в його реалістичних оповіданнях раннього періоду.

Одним з художніх відкриттів писателя стала тема людини дна, що опустилося бурлаки, – у ті роки їх прийнято було називать босяками. М. Горький добре знав це середовище, відбив життя “людей дна” у своїхніх добутках, заслуживши визначення “співак босякування”. У самій цій темі не було новизни, до неї зверталися багато пісатели XIX століття.

Нової була авторська позиция. Якщо раніше подібні персонажі викликали насамперед жаль як жертви життя, то в М. Горького всі інакше. Його босяки – це не стільки нещасні жертви, скільки бунтарі, які самі це життя не приймають. Вони не стільки отверженние, скільки що відкидають.

Такий, наприклад, герой оповідання “Коновалів”. Письменник відразу підкреслює, що в його гериючи була професія, він “прекрасний пекарь, умілець”, їм дорожить хазяїн пекарні. Коновалів являє собою обдаровану натуру, він наділений живим розумом. Це чолостоліття, що замислюється про життя й не приймає в ній повсякденного, безгеройного існування: “Туга вона, марудь: не живешь, а гниєш!”. Коновалів мріє про героической ситуації, у якій могла б проз’явитися його багата натура.

Він говорить про рєбе: “Не знайшов я собі місця!”. Його захоплюють образи Стеньки Разіна, Тараса Бульби. У повсякденному житті Коновалів почуває рєбя непотрібним і йде від її, зрештою трагічно гинучи. Те саме що йому й інший горьковский героєві з оповідання “Дружини Орлови”.

ГриГорей Орлов – один із самих яскравих і противоречивих характерів у ранній творчості М. Горького. Це людина сильних страстей, гарячий і рвучкий. Він напружено шукає сенс життя.

Часом йому здається, що він його знайшов – наприклад, коли він роботает санітаром у холерному бараку Але потім ГриГорей бачить ілюзорність цього змісту й вертається до свого природного зстоянню бунту, протистояння середовищу. Він здатний багато чого зробити для людей, навіть пожертвувати життям, але жертва ця повинна бути миттєвої і яркою, героїчної, вроде подвигу Данко. Недарма він говорить про рєбе: “А горить серце більшим вогнем”. М. Горький ставиться до таких людей, як Коновалів, Орлів і їм подібні, з пониманием. Однак разом з тим письменник подметил явище, що стало однієї із проблем російського життя XX століття: прагнення чолостоліття до героїчного діяння, до подвигу, самепожертвуванню, пориву й нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до її буднів, позбавленим героїчного ореола.

Люди такого типу, як це вгадав писатель, можуть виявитися великими в екстремальних ситуаціях, у дні нещасть, воєн, революций, але вони найчастіше не пристосовані до нормального плину людського життя. Багато роблем, поставлені М. Горьким у його ранніх добутках, сприймаються як актуальні й насущні для рішення питань нашого часу