Аналіз повістей Герцена “Сорока-злодійка” і “Доктор Крупів”
Наприкінці 40-х років на сторінках журналу “Сучасник” були опубліковані два чудових твори Герцена, перейнятих тим же могутністю думки, що і його роман “Хто винуватий?”. В основу повести “Сорока-злодійка” був покладений дійсний випадок, повідомлений письменникові великим російським актором М. С. Щепкиним. Оповідання про трагічну долю талановитої кріпосної акторки став узагальненням великої художньої сили. У суперечці зі слов’янофільськими й західницькими поглядами щодо ролі й положення російської жінки (цій полеміці присвячений
У характері кріпак селянки Герцен, як і інші учасники “натуральної школи” і насамперед Некрасов, підкреслює можливість самостійного розумового розвитку, неабиякий здібності до художньої творчості, що зовсім несумісно з її рабським положенням. Повість, що сполучить публіцистичне й художнього початку (що взагалі характерно для письменницької манери Герцена), представляє своєрідний “оповідання в оповіданні”. Така композиція дозволяла включити конкретний життєвий випадок у загальний контекст ідейних
Повість “Доктор Крупів” (1847), за формою являющаяся уривками з автобіографічних записок лікаря-матеріаліста, є блискучим сатиричним памфлетом, спрямованим не тільки проти самодержавно-кріпосницького ладу Росії, але й проти буржуазних відносин у Західній Європі, взагалі проти всієї історії експлуататорського суспільства. Спостереження над окремими людьми поступово приводять доктори Крупова до висновку про повальне божевілля всього людства. Елементи гротеску підсилювали думка автора, надаючи їй характер сатирично загостреного, але реалістичного в основі своєї оповідання. Надалі розвитку російської літератури подібні прийоми сатиричної типізації були використані Салтиковим-Щедриним.