Фарсовий підсумок повістей Зощенко

У Лизочки не виявилося мамашиного комода, на який так розраховував герой. От отут-те й вилазить назовні мурло міщанина, що до цього – правда, не дуже мистецьки – прикривалося ріденькими пелюстками “галантерейного” обходження. Зощенко пише чудовий фінал, де з’ясовується щира вартість того, що спочатку виглядало трепетним-великодушним почуттям. Епілогу, витриманому в умиротворенно-элегических тонах, передує сцена бурхливого скандалу. У структурі стилізовано-сентиментальної повісті Зощенко, подібно прожилкам кварцу в граніті,

проступають їдко саркастичні вкраплення

Вони надають добутку сатиричний колорит, причому, на відміну від оповідань, де Зощенко відкрито сміється, тут письменник, користуючись формулою Маяковського, посміхається й знущається. При цьому його посмішка найчастіше сумно-сумна, а глузування – сардонічна. Саме так будується епілог повести “Про що співав соловей”, де автор нарешті – те відповідає на запитання, поставлений у заголовку. Як би повертаючи читача до щасливих днів Билинкина, письменник відтворить атмосферу любовного екстазу, що коли вмліла “від скрекоту комашок або співу солов’я” Лизочка

простодушно допитивается у свого шанувальника: – Вася, як ви думаєте, про що співає цей соловей? На що Вася Билинкин звичайно відповідав стримано: – Жерти хоче, того й співає”. Своєрідність “Сентиментальних повістей” не тільки в більше вбогому введенні елементів властиво комічного, але й у тім, що від добутку до добутку наростає відчуття чогось недоброго, закладеного, здається, у самому механізмі життя, що заважає оптимістичному неї сприйняттю

Ущербність більшості героїв “Сентиментальних повістей” у тім, що вони проспали целую історичну смугу в житті Росії й тому, подібно Аполлонові Перепенчуку (“Аполлон і Тамара”), – Іванові Івановичеві Белокопитову (“Люди”) або Мішелеві Синягину (“М. П. Синягин”), не мають майбутнього. Вони метаються в страху по життю, і кожний навіть найменший випадок готовий зіграти фатальну роль у їхній неприкаяній долі. Випадок здобуває форму неминучості й закономірності, визначаючи багато чого в розтрощеному щиросердечному настрое цих героїв. Фатальне рабство дріб’язків жолобить і витравляє людські початки в героїв повістей “Коза”, “Про що співав соловей”, “Весела пригода”. Ні кози – і валять підвалини забежкинского світобудови, а слідом за цим гине й сам Забежкин. Не дають мамашиного комода нареченій – і не потрібна сама наречена, який так солодко співав Билинкин.

Герой “Веселої пригоди” Сергій Пєтухов, вознамерившийся зводити в кінематограф знайому дівицю, не виявляє потрібних семи гривень і через цього готовий прикінчити вмираючу тітку. Художник живописует дрібні, обивательські натури, зайняті безглуздим коловращением навколо тьмяних, линялих радостей і звичних сумів. Соціальні потрясіння обійшли стороною цих людей, що називають своє існування “хробаковим і безглуздим”. Однак і авторові здавалося порию, що основи життя залишилися непохитними, що вітер революції лише схвилював море життєвої вульгарності й полетів, не змінивши істоти людських відносин. Таке світосприймання Зощенко обумовило й характер його гумору. Поруч із веселим у письменника часто переглядає сумне

Але, на відміну від Гоголя, з яким порівнювала іноді Зощенко сучасна йому критика, герої його повістей настільки подрібнювали й заглушили в собі все людське, що для них у житті трагічне просто перестало існувати. У Гоголя крізь долю Акакия Акакиевича Башмачкина переглядала трагедія цілого шару таких же, як цей дрібний чиновник, знедолених людей. Духовна їхня злиденність була обумовлена пануючими соціальними відносинами. Революція ліквідувала експлуататорський лад, відкрила перед кожною людиною широкі можливості змістовного й цікавого життя

Однак залишалося ще чимало людей, або незадоволених новими порядками, або просто скептично настроєних і байдужих. Зощенко в той час також ще не був упевнений, що міщанське болото відступить, зникне під впливом соціальних перетворень. Письменник жалує своїх маленьких героїв, але адже сутніст-те цих людей не трагічна, а фарсова. Порию й на їхню вулицю заблукає щастя, як трапилося, наприклад, з героєм оповідання “Щастя” склярем Іваном Фомичом Тестовим, що схопив один раз яскравого павича удачі. Але яке це тужливе щастя! Як надривна п’яна пісня зі сльозою й важким вигарним забуттям

Зриваючи із плечей гоголівського героя нову шинель, викрадачі несли разом з нею все саме заповітне, що взагалі міг мати Акакий Акакиевич. Перед героєм же Зощенко відкривався мир неосяжних можливостей. Однак цей герой не побачив їх, і вони залишилися для нього скарбами за сімома печатками. Зрідка може, звичайно, і в такого героя ворохнуться тривожне почуття, як у персонажа “Страшної ночі”. Але воно швидко зникає, тому що система колишніх життєвих подань чіпко тримається у свідомості міщанина. Пройшла революція, що сколихнула Росію, а обиватель у масі своєї залишився майже не порушеним її перетвореннями. Показуючи силу інерції минулого, Зощенко робив велику, корисну справу. “Сентиментальні повісті” відрізнялися не тільки своєрідністю об’єкта (за словами Зощенко, він бере в них “людини винятково інтелігентного”, у дрібні ж оповіданнях пише “про людину більше простому”), але й були написані в іншій манері, чим оповідання. Оповідання ведеться не від імені міщанина, обивателя, а від імені письменника Коленкорова, і цим як би воскрешаються традиції російської класичної літератури. Насправді в Коленкорова замість проходження гуманістичним ідеалам XIX століття виходить наслідування й епігонство

Зощенко пародіює, іронічно переборює цю зовні сентиментальну манеру. Сатира, як вся радянська художня проза, значно змінилася в 30-і роки. Творча доля автора “Аристократки” і “Сентиментальних повістей” не становила виключення. Письменник, що викривав міщанство, висміював обивательщину, іронічно й пародійно писав про отрутний накип минулого, обертає свої погляди зовсім в іншу сторону. Зощенко захоплюють і захоплюють завдання соціалістичного перетворення

Він працює в багатотиражках ленінградських підприємств, відвідує будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, вслухуючись у ритми грандіозного процесу соціального відновлення. Відбувається перелом у всій його творчості: від світосприймання до тональності оповідання й стилю. У цей період Зощенко охоплений ідеєю злити воєдино сатиру й героїку. Теоретично теза цей був проголошений їм ще на самому початку 30-х років, а практично реалізований в “Повернутій молодості” (1933), “Історії одного життя” (1934), повести “Блакитна книга” (1935) і ряді оповідань другої половини: 30-х років. Наші недруги за рубежем нерідко пояснюють тяжіння Зощенко до героїчної Теми, яскравому позитивному характеру диктатом зовнішніх сил. Насправді це було органічно для письменника й свідчило про його внутрішню еволюцію, настільки нерідкої для російської національної традиції ще із часів Гоголя

Досить згадати визнання, що вирвалося з наболілих грудей, Некрасова: “Злобою серце харчуватися утомилося…”, що спалювала Щедріна спрагу високого й героїчного, неутоленную тугу Чехова по людині, у якого все прекрасно. Уже в 1927 році Зощенко у властивій йому тоді манері зробив в одному з оповідань таке визнання: “Хочеться сьогодні розмахнутися на що-небудь героїчне. На який-небудь этакий грандіозний, великий характер з багатьма передовими поглядами й настроями. А те все дріб’язок так дрібнота – прямо огидно… А нудьгую я, братики, по теперішньому герої! От би мені зустріти такого!” Двома роками пізніше, у книзі “Листа до письменника”, М. Зощенко знову вертається до проблеми, що хвилювала його

Він затверджує, що “пролетарська революція підняла цілий і величезний шар нових, “невимовних” людей”. Зустріч письменника з такими героями відбулася в 30-і роки, і це сприяло істотній зміні всього вигляду нею новели. Зощенко 30-х років зовсім відмовляється не тільки від звичної соціальної маски, але й від виробленої роками сказовой манери. Автор і його герої говорять тепер цілком правильною літературною мовою. При цьому, природно, трохи тьмяніє мовна гама, але стало очевидним, що колишнім зощенковским стилем уже не можна було б втілити нове коло ідей і образів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фарсовий підсумок повістей Зощенко

Categories: Нові твори

Links