Загальна для всього циклу повістей концепція людського життя

Після придушення повстання декабристів лихоліття наступили для представників творчої інтелігенції. Герцен писав, що “глибокий сум опанував душою всіх мислячих людей… тільки дзвінка й широка пісня Пушкіна лунала в долинах рабства й мучень”. Саме в таких умовах формується Гоголь як письменник. Збірник повістей “Миргород” вийшов у Петербурзі в 1835 році. На перший погляд, повести по своєму змісті настільки різні, що ніяк не можуть перебувати в одному збірнику. Однак всіх їх поєднує загальний погляд на зміст і призначення людського

життя. Автор розкриває свої подання про ідеал У першу частину збірника ввійшли дві повісті: “Старосвітські поміщики” і ” Тарас Бульба “. Закритості, замкнутості інтересів старосвітських поміщиків протистоїть героїчний початок героїв повести “Тарас Бульба”. Старосвітські поміщики ведуть відокремлений спосіб життя. Автор подвійно ставиться до своїх героїв. “Я іноді люблю зійти на мінуту в сферу цієї незвичайно відокремленого життя, де жодне бажання не перелітає за частокіл, що оточує невеликий будиночок”. Від усього цього віє непідробленою “нез’ясованою принадністю”. Одна лише думка

про можливій людську “низькості” дає шанс більш гостро відчути людяність і привітність поміщиків. Вони “внаслідок чистої, ясної простоти” не можуть не викликати добрих почуттів у читача. З іншого боку, все життя поміщиків концентрується навколо обіднього стола. Читач довідається, скільки разів “закушивал” Панас Іванович і які блюда винаходить Пульхерия Іванівна. Розмови про сторонній обмежувалися тільки жартами Панаса Івановича про те, “якби раптом зайнявся будинок”. Головні герої позбавлені яких-небудь духовних, не побутових інтересів. Життя суспільства за межами цього будинку позбавлена тої насиченості й щирого призначення, який повинна бути наповнена життя кожного людини У пошуках героїчного початку Гоголь звертається до історії простого народу. Автор намагається правдиво показати загальну картину боротьби за незалежність запорізького козацтва. Його залучає образ людини, що вышли з народу, “із широким разметом щиросердечної волі”. Гоголь зумів показати вільну незалежну натуру козаків, які можуть захоплюватися й “скаженим разгульем веселості”, і непримиренною боротьбою. Головний герой повести сприймає свою боротьбу з “ляхами” боротьбою за православну віру. Для козаків на першому місці завжди були воля рідного краю, козацьке товариство й козацька воля. Героїчний пафос гостро відчувається протягом усього добутку. У другій редакції автор ще більше підсилив це враження. Якщо спочатку повість закінчувалася словами: “Чорт забери! Так є чи що на світі, чого б побоявся козак?”, те згодом Гоголь замінив їх: “Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!” Другу частину збірника становлять повести “Вий” і “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”. У першому випадку в основі добутку лежить загальна для всього циклу повістей ідея про призначення людського життя. Повість “Вий” уважається найбільш таємничої у Творчості Гоголя. У ній ясно звучить мотив страху, “боязкості”. Життя Хомы була занадто “безкрилої”, занадто бідної по своєму духовному змісті, щоб успішно протистояти злу. Він не зміг упоратися зі спокусою подивитися на чудовиська, тому й випустив дух. Увівши в добутки фантастичні елементи, автор, проте, вирішував земні проблеми. Я думаю, він дає ясно зрозуміти, що все що відбувається могло бути й тільки в уяві людини. Читач так і залишається в здивуванні: наяву або в сні протікає дія “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” знову повертає нас до того незначного, що зустрічається в людському житті. Гоголь сміється не тільки над людськими недоліками й слабостями, але й над соціальним злом. У центрі уваги виявляються офіційні особи, покликані стежити за порядком у місті, судова тяганина, позов колишніх друзів. Повість закінчується важким подихом автора: “Нудно на цьому світлі, добродії!” Тут чується жаль Гоголя про загублене життя. Життяя, що самі люди перетворили в животіння У творчості письменника “комічне одушевление” служить засобом відображення дійсності. На думку Бєлінського, Гоголь як би прикидається простачком, однак одночасно залишається й самим собою, що й створює особливу манеру викладу тексту. “Спочатку смішно, потім смутно”, – продовжує критик. Письменник з іронією ставиться практично до всіх своїх героїв. Влучним словом він здатний виставити “на всенародні очі” моральна потворн
ість, а також всі ті явища щоденності, які приводять до цього. “Крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози” проникає погляд Гоголя в душі людей


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Загальна для всього циклу повістей концепція людського життя

Categories: Нові твори

Links