Аналіз повести “Живи й помни” Распутіна В. Г
Спочатку “вона довго лежала в темряві з відкритими очами, боячись пошевельнуться, щоб не видати комусь свій страшний здогад”, потім по-звіриному внюхивалась у повітря в лазні, намагаючись уловити знайомі заходи. Її мучить “упертий жах у серце”. Портрет Настены (довгої, худої, з нісенітно, що стирчать руками, ногами й головою, із застиглим болем на особі) показує, які моральні й фізичні борошна принесло жінці Війна. Лише молодша сестра Катька змушувала Настену виявляти цікавість до життя, шукати роботу. Всі тяготи Настена переносила
Дезертирство Андрія Распутін не намагається виправдати, але прагне пояснити з позиції героя: він довго воював, заслужив відпустку, хотів побачити дружину, але покладений йому після поранення відпустка скасували. Зрадництво, що робить Андрій Гуськов, закрадається в його душу поступово. Спочатку його переслідував страх смерті, що представлялася йому неминучої: “Не сьогодні – так завтра, не завтра – так післязавтра, коли підкрутиться
Поступово Андрій зненавидів себе. В Іркутську він на якийсь час оселився в німої жінки Тани, хоча зовсім не збирався цього робити. Через місяць Гуськов, нарешті, виявився в рідних місцях. Однак герой не відчув радості від виду села. В. Г. Распутін постійно підкреслює, що, зробивши зрадництво, Гуськов вступив на звіриний шлях. Через якийсь час йому вже життя, який він так дорожив на фронті, стала не мила. Зробивши зраду батьківщині, Андрій не може поважати себе. Щиросердечні борошна, нервова напруга, неможливість ні на мінуту розслабитися перетворюють його в загнаного звіра.
Зрадництво Андрія фатальним образом лягає на плечі Настены. Вона довго не може усвідомити случившееся:, що з’явився тайкома в рідні краї дружин їй здається перевертнем: “Мало що розуміючи, вона раптом спохватилася: а чи чоловік? Не чи перевертень це з нею був? У темряві хіба розбереш? А вони, говорять, можуть так прикинути, що й серед біла дня не відрізниш від сьогодення”. Через Андрія жінці доводиться брехати й вивертатися. Зі зворушливою наївністю Настена намагається протистояти жорстокій дійсності. Героїні здається, що нічна зустріч із чоловіком-дезертиром їй тільки примарилася. З тонкою деталізацією показує В. Г. Распутін, як Настена прагне зняти із себе мара, позбутися від нього, як від нічного кошмару. Втрачена в роки радянської влади офіційна релігійність усе ще жива в надрах свідомості російської людини. Саме її (як найсильніший родовий оберіг) кличе на допомогу нещасна Настена: “Не вміючи правильно класти хрест, вона як потрапило перехрестилася й зашептала подвернувшиеся на пам’ять, що залишилися з дитинства слова давно забутої молитви”. Однак всю глибину горя й жаху нещасної жінки, усвідомлення нею тої фатальної риси, що зрадництво Андрія провело між їхньою сім’єю й усім іншим світом, втілює остання фраза третьої частини повести, коли Настена завмирає від зрадницької думки: “А хіба не краще, якби це й справді був тільки перевертень?”.
Настена починає допомагати чоловікові ховатися, підгодовує його. Вона вимінює на речі продукти. На плечі цієї жінки лягли всі турботи (про молодшу сестру, про літніх свекрів). У той же час страшна таємниця ставить кам’яну стіну між Настеной і односільчанами: “Одна, зовсім одна серед людей: ні з ким не поговорити, не поплакатися, усе треба тримати при собі”.
Трагедія героїні підсилюється тим, що вона завагітніла. Довідавшись про це, Андрій спочатку радується, а потім розуміє, у яке складне становище потрапила дружина: адже всі подумають, що жінка нагуляла цієї дитини, поки чоловік воює на фронті. У важкій розмові на цю тему виникає важливий у символічному плані образ Ангари. “У тебе була тільки одна сторона: люди. Там, по праву руку Ангари. А зараз двоє: людей і я. Звести їх не можна: треба, щоб Ангара пересохнула”, – говорить Андрій Настене.
У ході розмови з’ясовується, що колись героям приснився той самий сон: Настена в девчоночьем виді приходить до Андрія, що лежить біля берізок і кличе його, розповідаючи, що замучилася з дітлахами.
Опис цього сну ще раз підкреслює болісну нерозв’язність ситуації, у яку потрапила Настена.
Розповідаючи про долю героїні, В. Г. Распутін попутно викладає свої погляди на життя, на щастя. Вони часом виражені їм в афористичних фразах: “Життя – не одежинка, її по десяти разів не примірять. Що є – все твоє, і открещиваться ні від чого, пускай і найгіршого, не годиться”. Парадоксально, але, залишившись удвох зі своєю загальною радістю й лихом, герої, нарешті, знайшли ту щиросердечну близькість, то взаєморозуміння, якого не було, коли вони благополучно жили своєю сім’єю до війни.
Довідавшись про вагітність Настены, односільчани засуджують її. Лише батько Андрія Михеич серцем розуміє гірку правду, про яку так уперто мовчить. Устав від сорому й вічного страху, вона кидається із човна у води ріки Ангари. Сюжет-Повісті В. Г. Распутіна “Живи й помни” показує, що у важкі для батьківщини мінути кожна людина повинен мужньо розділити її долю, а тих, хто виявив боягузтво й малодушність, чекає відплату. У них немає майбутнього, немає права на щастя й продовження роду.
Крім основної сюжетної лінії в повісті є цікаві авторські міркування про долю села. Під час війни село міліє. Черствіють від горя й душі людей. Біль за долю російського села – наскрізна тема Творчості В. Г. Распутіна
(2 votes, average: 4.50 out of 5)