Аналіз поеми Пушкіна “Будиночок у Коломне”
Поема “Будиночок у Коломне” при житті Пушкіна було надруковано двічі: в альманасі “Новосілля” (1833) і в складі його книги “Поеми й повести” (1835). Ставшая відомої через трохи лет після її створення, вона була розцінена як чергове й, може бути, саме очевидне свідчення “збідніння” таланта Пушкіна. В 1839 р. критик “Галатеї” визначив поему як “забавний анекдот, вдало вставлений у росіяни, у наслідування італійським, октави, для них тільки написаний”.20 Подібне трактування не переборене по цю пору. Лукаве попередження поета:
Перші октави, що розвилися в 1830 р. у Болдіні в поему “Будиночок у Коломне”, написані Пушкіним трохи раніше. Відомий чорновий автограф рядків, тісно зв’язаних тематично з початком болдинской поеми (ПД, № 134). Приведемо їхній первісний варіант:
* Поки мене словесники сварять
* За мету віршів моїх – иль за бесцелье,
* И журналісти строго мені повторюють,
* Що ремесло поета – не неробство,
* Що слави голосної мені
* Що в жовтий будинок можу на новосілля
* Саме потрапити – і що пора давно
* Мені складати пристойно й розумно.
* Поки серйозно вимагають журнали,
* Щоб я оспівав перемоги росіян
* И написав скоріше мадригали
* На бій або на втечу персиян,
* А росіяни Камілли, Аннибалы
* Уперед ідуть
Рукописні джерела тексту добутки представлені й так званим “чистовим автографом з виправленнями”. Він виконаний на аркушах великого формату, складених удвічі. Перший із цих аркушів зберіг два віршованих фрагменти, що володіють самостійним значенням поза повним текстом поеми. Із двох цих фрагментів тільки один виділений у великому академічному зібранні творів Пушкіна. Простежимо процес роботи поета над “чистовим автографом з виправленнями”.
Антикритика на булгаринский відгук про главу сьомий “Євгенія Онєгіна”. Булгарин наприкінці березня 1830 р. писав в “Північній бджолі”: “Отже, надії наші зникли! Ми думали, що автор “Руслана й Людмили” кинувся па Кавказ, щоб насититися високими почуттями поезії, збагатитися новими враженнями й у солодких піснях передати потомству великі подвиги російських сучасних героїв. Ми думали, що великі події на Сході, що здивували мир і здобували Росії повага всіх освічених народів, збудять геній наших поетів – і ми помилилися! Ліри знамениті залишилися безмовними, і в пустелі нашої поезії з’явився знову Онєгін, блідий, слабкий. Серцю боляче, коли дивишся на цю безбарвну картину!”.
Розгорнута метафора війни – знущально переосмислена рада Булгарина оспівати “великі події на Сході”. Булгарин згадав саркастичне надеждинское порівняння Пушкіна з Наполеоном, – поет жартівливо обгрунтовує це уподібнення: “А віршотворець, про, з ким дорівнює він? Він Тамерлан або Наполеон”. Булгарин вичитує поета за те, що той спотворює зміст на догоду римі, Пушкін начебто б простодушно погоджується: “Мені рими потрібні; всіх готів зберегти я” – і віртуозно грає римою (потрійний до того ж). Булгарин випереджає свою рецензію епіграфом з “Євгенія Онєгіна”:
* Як стих без думки в пісні модної,* Дорога зимова гладка,
Обурюється на знижений опис Москви в романі й підсумовує: “Боляче й шкода, але повинне сказати правду. Ми бачили з радістю підхмарний політ співака “Руслана й Людмили” і тепер з жалем бачимо сумний похід його Онєгіна, тихим кроком, по великій дорозі нашої словесності”. Пушкіна відгукується на це:
* Зі станції на станцію шажком,
* Як говорять про той оригінал,
* Який, не годуючи, на рисаку
* Приїхав з Москви до Неви-Ріці.
* Скажу, рисак!
* Парнасской іноходець
* Його не обігнав би.
В “Будиночку в Коломне” Пушкін освоював якісно іншу – оповідальну – октаву. Замість єдиної синтаксичної конструкції, що обіймає всю строфу, болдинская октава розпадається на кілька речень зі звичайним переносом їх з одного рядка в іншу, ускладнених до того ж попутними (вставними) зауваженнями. На одну октаву тут звичайно доводиться до пари-рех-п’яти окремих речень, коли ж оповідання переміняється діалогом, то число речень досягає одинадцяти-тринадцяти. Улюблена синтаксична конструкція – приєднувальна з відтінком протиставлення (“А в самій справі: я б здолав. . .”; “И хоч лежу тепер на канапе”; “Що за лихо? не все-таки гуляти пішки. . .” і т. п.) . У той же час кожна строфа в “Будиночку в Коломне” єдина по темі. Тема задається звичайно в першому двустишии (іноді неповному, рідше доповненому частиною третього вірша), далі йде несподіваний поворот її, щоб у коді зробити ще один поворот – іноді до заявленого спочатку, іноді убік:
* Про неї жалували в будинку, всіх же боле Кіт Васько.
* Після вдовиця моя
* Подумала, що два, три дні – не частці
* Жити можна без куховарки; що не можна
* Зрадити свою трапезу божій волі.
* Бабуся кличе дочку:
* “Параша!” – “Я!”
* “Де взяти куховарку? сведай у сусідки,
* чи Не знає.
* Дешеві так рідкі”.
Поема “Будиночок у Коломне” начебто б ніяких авторських вказівок па використаний у ній пародійний план не має. Так завжди здавалося. Однак звертання до чистового автографа поеми допомагає така вказівка виявити. Правда, воно не настільки пряме, як у випадку з “Графом Нулиным”, але – по сукупності з викладеними вище спостереженнями – досить виразно.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)