Аналіз (критика) поеми “Чорнобильська Мадонна” Івана Драча
Особливе місце в літературному доробку Івана Драча посіла поема “Чорнобильська Мадонна”, опублікована спочатку в журналі “Вітчизна” (1988), а потім, у тому ж році, у збірці “Храм сонця”, хоча твір був написаний в 1987 р.
На відміну від інших авторів, поет не вдається до перебігу жахливих подій, а прагне їх висвітлити крізь призму людського горя, показати понівечену людську долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Поема-мозаїка “Чорнобильська Мадонна” постала як спокута й прозріння.
Несумісні поняття
Немає в мене слів… Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива…
Він не може мовчати:
І жестами, німий, возговорив…
Хай жестами, але сказати мушу.
Іван Драч вірний собі: складні образи, чергування римованих рядків з білим віршем і навіть з прозою.
Перед нами інша Мадонна. Не Богородиця, але та, на долю якої випали не менші страждання. На її плечі звалився тягар наслідків чийогось злочинного недгляду, що став страшним лихом для усього народу.
У юрмищі Хрещатинського дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина…
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила,
Від Ірода себе не вберегла –
Тебе накрила та нечиста сила?!
А скільки матерів втратили тоді своїх дорослих синів, які
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям – життям молодим.
Ці слова викликані нестерпною мукою, болем поета, який завжди сприймав горе народу, як власне, і ніколи не мовчав. Кожною своєю клітинкою він відчуває, що поряд з тими пожежними, що першими кинулися в атомне пекло (а матері ж виховували їх для життя!) горить і його син:
Той огнений хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджені в руки,
Бо губи горять од пекельної муки…
Після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі на каменях залишилися відбитки людей, які згоріли, залишивши свій силует. На таку тінь стала схожою жінка із розділу “Солдатська Мадонна”. Хлопці рубають і закопують отруєний ліс, а щоранку на піску з’являються сліди босих жіночих ніг:
Ми пускали вівчарку
Не бере вона босий той слід.
То хто ж це – ще одна мадонна, людина чи примара? Генерал сподівається, що це його мати, яка “третій раз уже боса” втекла з Києва.
Поет б’є на сполох не безпідставно – після Чорнобильської трагедії люди впродовж років умирають від онкологічних захворювань, подолати які медицина безсила. Не могло ж все населення, що опинилось в епіцентрі біди, загорнутися у целофан, як баба з коровою.
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!
А Чорнобильська Мадонна виростає у символічний образ матері, яка
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..
Один з фрагментів поеми озаглавлений гірко-саркастично: “Ода молодості”, бо “світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає, врятований ще раз життям молодим”.
Прагнучи передати багатоликість народної біди, поет поряд з фактологічною основою і портретною конкретикою подає зразки “сучасного фольклору”:
На горі горить реактор –
Під горою оре трактор,
Звертається до висловів своїх колег-письменників, переповідає розповіді учасників ліквідації аварії, прислухається до закордонного відлуння, вдається до алегорії. І на основі всього цього, поєднавши саркастичні й трагічні ноти зі сповідальними, приходить до естетично пережитої художньої істини.
Ще на початку своєї літературної діяльності більшість шістдесятників застерігали сучасників і нащадків від “варварів із атомного віку”. Іван Драч чи не першим з них висунув вимогу моральної відповідальності людини за непрогнозовані результати НТР (“Балада ДНК”, “Баладапро кібернетичний собор”). Та, на жаль, усі ці перестороги вчасно не були почуті.
За гіркою іронією долі, саме Драчеві судилося “оспівати” будівництво Чорнобильської атомної станції. Щоправда, в його циклі “Подих атомної” зі збірки “Корінь і крона” немає “рожевого” захоплення величчю ядерної реакції, а скоріше психологічні портрети справді гарних і працьовитих людей, які споруджували електростанцію. Цікавий факт з біографії Івана Драча: він є одним з небагатьох, хто не вивозив після вибуху на АЕС поквапливо своїх дітей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник, медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні й наданні першої допомоги і сам теж зазнав опромінення. Тому особистим болем, батьківською тривогою відгукнулася у серці поета глобальна катастрофа. “Чорнобильська Мадонна” – це голосіння і покаяння, скорботна “материнська пісня з чоловічої душі”.
Образ Матері – один з традиційних в українській літературі. У часи найбільших історичних випробувань наш народ шукав захисту й відпущення гріхів саме в Матері Божої, своєї заступниці. Тому в творчості майже кожного письменника можна знайти її образ: “Скорбнамати” Тичини, “Марія” Уласа Самчука. “Чорнобильська Мадонна” є продовженням цього ряду. У пролозі до поеми поет звертається до багатовікової традиції зображення Мадонни, водночас переживаючи глибокі сумніви щодо власного права на це. Бо немає ще таких слів, щоб сповна виразити всенародну трагедію, перед якою всі слова безсилі. Проте й мовчати митець не має права, бо душу гнітить обов’язок сказати правду без прикрас. Уже не поет пише про Чорнобильську Мадонну, а Вона пише ним, бо “приходить і робить з тебе перо”. Він бачить її профіль у кожному жіночому обличчі, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати – Мадонна – Україна зливаються в уяві митця, розгортаючи галерею жіночих образів: Мати Божа, Жінка-Мати, Мати-Батьківщина – усе це грані одного образу.
“Поема-мозаїка” (за визначенням А. Ткаченка) “Чорнобильська Мадонна” складена з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов’язаних епізодів, але об’єднаних спільною ідеєю – покути за страшний гріх перед своїми дітьми й матерями, своїм народом, своєю Батьківщиною. Тому в поемі центральною проблемою є проблема людської відповідальності за долю цілої планети. Коріння трагедії поет вбачає насамперед в моральній площині. Чорнобиль – це помста людині за споживацьке ставлення до світу, за багатолітнє христопродавство.
Поема “Чорнобильська Мадонна” відзначається не лише філософською глибиною, а й постановкою етичних проблем, які сягають далеко за межі причин і наслідків катастрофи. “Чорнобильська Мадонна” – це не лише крик авторового болю. Це крик болю природи, України, людини, людства, це пересторога бути пильними, людяними, будьте правдивими, щоб зберегти планету.
Іван Драч – це непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі. Протягом трьох десятиріч літературної діяльності І. Драч видде багато збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок, написав кілька кіносценаріїв. Він є лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983), Герой України. Своїм обов’язком перед Україною вважає і надалі “творити Україну і її культуру…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)