Роман Стендаля “Червоне і чорне” – широка панорама сучпільного життя Франції

Роман видатного французького письменника ХІХст. Стендаля (псевдонім Анрі-Марі Бейля) (1830) можна без перебільшення назвати центральним як у творчості самого Стендаля, так і в процесі становлення французької літератури минулого століття в її поглиблених соціально-реалістично-психологічних зразках. Провідну роль в плані сюжетному тут відіграє біографія головного героя – Жюльєна Сореля, однак, згаданий твір далеко виходить за біографічні межі лише одного персонажа, а стає романом широкої соціальної замальовки у реалістичному дусі з доби

Реставрації у Франції (цілком виправданим є підзаголовок – “Хроніка XІX століття”). Тут особиста біографія Сореля, як героя головного, значно розширилася за рахунок показу багатьох інших типових постатей і взагалі влучних замальовок побуту, звичок і соціально-моральної боротьби у французькому суспільстві тієї доби. Тут фігурує й французька провінція (невеличке місто Вер’єр), і духовна семінарія в Безансоні, і аристократичні кола в Парижі.

Знаменною є й сама назва твору “Червоне і чорне”, тобто зіткнення сил прогресу і реакції, світського і релігійного, традиційно застарілого, практично

вже віджилого (що намагається штучно повернути до життя епоха Реставрації) і динамічного, новітнього, яке знаходиться у становленні й постійному пошукові. Характерно, що хоча у творі й розповідається про численні конкретні події (поява Жюльєна Сореля в домі де Реналя у Бар’єрі; історія його любовного зв’язку із пані де Реналь, а потім із Матільдою де ля Моль у Парижі; тяжке для Жульєна перебування у безансонській семінарії й специфічну задушливу атмосферу у цьому духовному навчальному закладі; є навіть постріл у церкві, поранення пані де Реналь, судовий процес над Сорелем і його страта; є і певні “екскурси” в минуле, в історію – страчений предок де ля Молів і образ Наполеона Бонапарта в уявленні демократичних кіл Франції, у даному разі Жюльєна Сореля), все одно сюжет твору “рухається” й динамізується не за рахунок авантюрно-пригодницької фабули а на основі духовного життя головного героя, становлення й розвитку його енергійного характеру, в його складних взаєминах із своїм оточенням.

Саме це й визначає усю поетику роману й робить його одним з найяскравіших взірців соціально-психологічного роману XІX століття у світовій літературі. В цьому творі є чимало і викривально-переконливих сцен в плані соціальному, суспільному (що буде притаманне творам Оноре де Бальзака з його “Людської комедії”), і сцен символічних, наприклад, та, коли Жульєн, стоячи на скелі, стежить за летом, шуліки і, заздрячи вільному летові птаха, хоче й собі стати подібним до нього, щоб піднятися вгору над світом.

Згадаймо дещо подібні узагальнення і в творах Бальзака) останній епізод у романі “Батько Горіо”, де Растіньяк дивиться на величезний Париж перед ним і розмірковує над тим, хто кого переможе у “двобої”, коли він “візьме курс” на найбагатші квартали французької столиці; або прямий алегоризм, пряму символіку у романі “Шагренева шкіра”). Певне узагальнення щодо “Червоного й чорного” Стендаля можна зробити й зіставивши його назву із конкретними подіями твору: головний герой фізично загинув, отже, нібито перемогли “чорні” сили, а тимчасом він залишився морально нескореним – і в цьому розумінні перемога залишилася на боці сил прогресивних, тобто “червоного”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Роман Стендаля “Червоне і чорне” – широка панорама сучпільного життя Франції