Поемі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”

Пройшло вже більше десятиліття з того часу, як у Чорнобилі сталася велика трагедія, трагедія, яка змінила уявлення людей про атомні станції. Вона забирає від нас людей кожного дня… Й досі чути її скажений подих, який паралізує і зупиняє серця, який уражує променевою хворобою все живе і руйнує клітини. Тяжкими роздумами про Чорнобильську трагедію ділиться з нами Іван Драч у своїй поемі “Чорнобильська Мадонна”. Немає ні у кого слів, щоб висловити горе, біль, відчай від того, що сталося. Адже сталося непоправне, те, чого ніхто не чекав. А може,

навіть знали та боялися сказати вголос, бо в нашій країні не повинно було нічого статися. Що ж тепер? Немає тих зелених ланів, де буяла квітами природа, немає річок, де плавали діти. Хоча, може, й є. Лише трава на ланах руда, лише вода в річках заражена радіацією, та й де ті діти? Ніхто не дасть відповіді. Адже не знайдено того Сьомого, хто відповів би за Чорнобильську трагедію. Автор з болем у серці питає: Чому їх шість? А де ж це перший – Ти?.’ Чому ти не сидиш на лаві – Перший: Ні! Ти зориш на нас із висоти, Длань керівну над нами розпростерши. Хто це: науковий робітник або керівник, або поет, або звичайна людина?
А може, усі ми, байдужі до того, що відбувається навколо нас, ми. безіменні і безмовні? Чому лише тоді, як станеться біда, тільки тоді ніби відкриваються очі, тільки тоді кидаються рятувати все і всіх, а до цього… До цього летять у атмосферу вихлопні гази, а у річки – хімічні викиди, висихають моря, гине природа. Ми самі вилущуємо своє “яблуко”. Пройде небагато часу, і його не стане…

Йде по землі Чорнобильська Мадонна – помста. Помста за наші гріхи, за нашу байдужість, за мовчання. Несе за собою горе, радіацію, страшних мутантів, лисі голови, несе за собою смерть. І звертається до кожного, мов попереджаючи, що буде ще гірше. Якщо люди не зупиняться – планета вмре. Йде Хрещатицька Мадонна, яка збожеволіла від горя, яка є втіленням страждання матері, що пережила свою дитину: Сахалися од тебе – що таке? Бо ляльку ти з лохміття спеленала. Бо молоко було в тобі гірке, Бо всюди й скрізь дороги було мало. Скільки матерів втратило своїх дітей, скільки дітей втратило своїх батьків? І ніщо і ніхто не повернуть їх назад. Тільки пам’ять буде постійно нагадувати про величну біль втрат…

Чи довго ще йтиме нашими шляхами Чернобильська мадонна? Мабуть, до тих часів, доки люди не перестануть забувати, де вони живуть, коли вони перестануть бути байдужими до своєї матінки-землі. А доти нестиме…сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!.. Мене дуже вразила поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”. Це не вірші – це крик душі, який зумів стати словами. А за цими словами тисячі знівечених людських доль, за цими гіркими словами страшна доля нашої планети. Хочеться плакати від розпачу, від болю за нашу землю, хочеться кричати, звертатися до всіх: опам’ятайтеся! Гине планета! Можливо, й почує хтось, й замислиться. Але так хотілося б, щоб почули всі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Поемі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”