“Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча “Чорнобильська Мадонна”

Може, все почалося тоді, коли однієї ночі 1169 р. володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, спаливши й пограбувавши Київ, священну дідівську землю, забрав з собою рідкісну ікону. Так Вишгородська Богоматір опинилася на чужині. Відтоді зачаїлася біда в поліських лісах, бо немає прощення роду, який зневажає матір свою.

Недавнє лихо й прадавній гріх розсотує поетове сумління… Народжуються слова, рядки, і ось – поема про вічно зраджену, розтерзану, посивілу, проте невмирущу й всепрощаючу українську мадонну. А ймення їй – Чорнобильська.

Дослідники

зауважують, що своєрідність “Чорнобильської мадонни”, порівняно з іншими творами на цю тему, у тому, що Іван Драч поставив перед собою завдання не так відобразити подієвий бік трагедії, як дати концентроване вираження свого суб’єктивного переживання її, того потрясіння свідомості, яке вона викликала. Звідси в поемі вічні моральні та філософські питання, вічні образи – від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни й до Сікстинської, від Марії Оранти до Атомної Японки… Своєрідна символіка поеми зумовлена прагненням, не втрачаючи побутового сприйняття чорнобильської
теми, піднестися до глобального узагальнення – у масштабах усієї людської історії та загальнолюдської свідомості.

Центральне місце в системі символів “Чорнобильської мадонни” посідає заглавний образ. Йому притаманна складна трансформація: селянська Мати, Солдатська мадонна, Хрещатинська мадонна. Причому трансформація не тільки зовнішня, а й внутрішня. Адже Мадонна-Мати – це й безмовне, ніби ірреальне, застереження “юних і сивих, а дурних справіку синів”.

Та раптом напівмістична проява набуває гротесково-реальних форм – Баба в целофані. Проте й тіні усмішки не викликає цей образ, хіба гіркий щем, який стискає серце й клубком підкочується до горла. Ось вона, Берегиня нашої землі, покинута, ошукана й дитинно-щира усвоїй вірі: “Як же вона залишить прабатьківську землю?!”.

Іван Драч творить цей багатоликий образ-символ з химерного й водночас послідовного сплетіння загальнолюдських та національних міфів і мотивів. Тому останній лик мадонни, який постає перед читачем в епілозі, не видається несподіваним: “сива чорнобильська мати” несе на своїх руках “хворе дитя” – нашу планету, всіх нас. Мимоволі згадується апокаліптичне віщування й проникливий погляд Вишгородської Богоматері. Що ж, Чорнобильська мадонна – образ загальнолюдського сумління чи втілення нашого лукавого каяття? Лукавого, бо розуміємо пророцтва після лиха.

Б’є тривогою в дзвони пам’яті й сумління “Чорнобильська мадонна”. Схаменімося, почуймо. І не питаймо, по кому подзвін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча “Чорнобильська Мадонна”