Літературний збірник XVII в.- Пролог

ПРОЛОГ (XII в.)-давньоруський календарний збірник, що складається з коротких візантійських, давньоруських, южнославянских житій і пам’ятей святих, уривків з перекладних творів християнських письменників і добутків давньоруських авторів на Теми християнської моралі

Спочатку (в XII в.) П. був лише перекладом грецького збірника коротких житій і пам’ятей всесвітніх святих, котрий називався “Синаксарь” (у перекладі із гречок.-“збірник”). У Візантії він був складений наприкінці Х у., а оскільки в кожній єпархії поряд із загальновизнаними

шанувалися ще й місцеві свята й святі, збірники з такою назвою відрізнялися друг від друга. Так, тільки лише в Константинополі відзначалися свята відновлення св. Софії (23 грудня) і положення риз Богоматері (2 липня), шанувалися св. Вавила Никодимийский (4 вересня), Роман Сладкопевец, укладач кондакарей (1 жовтня), і ін. Але в основі своєї всі “Синаксари” були розраховані на загальцерковне вживання й носили зведений характер, тобто в них були об’єднані житія й пам’яті святих всіх областей християнського Сходу: Персії, Єгипту, Сирії, Палестини, Рима, Вірменії, Візантії. Звичайно в “Синаксаре” на першому

місці (після календарної дати) містилися відомості про мучеників і їхнього житія або тільки ім’я мученика й місце його загибелі (пам’ять). День мученицької смерті святого був удень його шанування, вносився в древні календарі (спочатку вони існували тільки при Євангеліях і Апостолах), а на основі записів судових протоколів під час суду над першими християнами, записок самих християн або очевидців подій були зроблені історичні замітки про мучеників. У них позначалося місце й час події, опис страждань і кончини святого. Сказання про мучеників, що постраждали за християнську віру в II-III вв. у різних областях Римської імперії, склали коло найдавніших відомостей “Синаксаря”.

Слідом за сказаннями про мучеників в “Синаксаре” випливали житія або пам’яті святих подвижників: настоятелів перших християнських монастирів і відомих преподобних батьків (Антоній Великий, Сава Освячений, Іоанн Синайський, Гарасим Йорданський і ін.). В “Синаксаре” відзначені особи, що прославилися пристроєм релігійного й цивільної, життя, наприклад: імператор Костянтин, патріарх Константинопольський Прокл, єпископ Мирликийский Дионисий і мн. ін. Тут же зустрічаються житія окремих учителів церкви: Феодорита Киррского, Іоанна Златоуста, Василя Великого, Єфрема Сирина; житія різних чудотворців, столпников, сповідників, юродивих – осіб, так чи інакше прославилися своїми діяннями за християнську віру. В “Синаксарь” заносилися й деякі церковно-історичні події (землетрусу, перенесення мощів святих з однієї місцевості в іншу, навали іновірних і ін.).

Такий “Синаксарь” був переведений на церковнослов’янську мову як необхідний посібник для церковної служби (житія святих читалися на ранковій службі в церкві) і душеполезного читання в монастирському побуті (I частина). Однак, у рукописній традиції Древньої Русі й у південних слов’ян (у Болгарії, Сербії) візантійський “Синаксарь” називався Прологом: “Прологи списа 12 месяць (тобто 2 книги за березневе й вересневе півріччя) викладено житиа святих отець і деаниа святих мученикь”. Уважається, що своя назва цей пам’ятник писемності одержала помилково, тому що слов’янський перекладач прийняв назву передмови – “пролог” за назву всієї книги. Відповідно до іншої версії на християнському Сході “прологом” уважалося вступне до богослужіння читання. Слов’янський П. відрізнявся від грецького “Синаксаря” не тільки назвою, але й тим, що до наявних греко-римських житій і пам’ятей були додані давньоруські і южнославянские житія й пам’яті святих. Це, побудовані за зразком синаксар-них, що випливають сказання й пам’яті: Успение княгині Ольги (11 липня), Житіє князів-мучеників Бориса й Гліба, убитих зведеним братом Святополком (24 липня). Успение Феодосія Печерського, засновника Києво-Печерського монастиря (3 травня), Житіє князя Володимира, що хрестило Русь (15 липня), Пам’ять Кирила, просвітителя слов’ян (14 лютого). По тому ж синаксарному зразку в П. були внесені деякий події церковного життя Древньої Русі, такі, як освячення церкви св. Георгія в Києві (26 листопада), перенесення мощів Феодосія Печерського (31 травня) і др.

На думку В. Мошина, і переклад грецького “Синаксаря”, і поповнення його давньоруськими житіями були виконані на Русі, звідки наприкінці XII в. П. перейшов на Балкани й там згодом поповнився южнославянскими житіями й пам’ятями святих. Той факт, що й давньоруські і южнославянские житія й пам’яті святих збереглися й у давньоруські й у южнославянских рукописах П., учені пояснюють тим фактом, що болгарська й сербська церква визнавала російських святих так само, як Русь визнавала южнославянских і навіть чеських (Житіє князя В’ячеслава й матері його Людмили).

У давньоруському П. після житій і пам’ятей святих на щодня року (на відміну від грецького “Синаксаря” і южнославянского П.) були поміщені одне або два “повчання” або “слова”, які складалися давньоруськими книгарями спеціально для збірника. Для цього витягали уривки з перекладної житійно-оповідальної літератури, оброблялися (скорочувалися, перефразувалися), а потім книгарі доводили їх до потрібного обсягу. Іноді складалися й власні добутки на морально-етичні теми. Сюжетні оповідання з патериків, з візантійського Житія Андрія Юродивого або з Повісті про Варлааме й Иоасафе чергуються в П. з різного роду теоретичними вмовляннями. Це застереження про те, як уникнути різних пороків (неправди, лихослів’я, пияцтва, осуду), і наставляння для досягнення необхідних християнських чеснот за допомогою молитви, поста, милостині, смиренності перед Богом. У П. поміщене велика кількість таких добутків, як анонімних, так і надписаних іменами Іоанна Златоуста, Василя Великого, Феодора Студийского. Читання цієї, учительной частини П. було призначено, очевидно, для читань під час монастирської трапези. У цьому випадку необхідно було “легеню” і в той же час “корисне” читання, що не відволікала б ченців на “порожні” розмови

З XIV в. стає відома інший різновид П.- стишная. Вона була переведена на Балканах, але одержала меншу популярність у Древній Русі. На відміну від нестишного П., сказання про святі тут випереджаються ямбічними віршами (похвалою).

Обидві різновиди П. були покладені в основу друкованих видань 1641 г.

Изд.: Літературний збірник XVII в.- Пролог,- М., 1978.

С. А. Давидова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Літературний збірник XVII в.- Пролог

Categories: Нові твори

Links