Аналіз глав вірша “Послухайте!”
У віршах цього періоду уважний читач побачить не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але й, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою – ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися в головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних ідеалів відокремлювали В. М. від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Вірш-лемент
Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а “видихає” це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему. Це не скарга на “байдужу природу”, це скарга на людську байдужість. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалеким і приземленим, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужністю, самітністю, горем
Весь лад мовлення
Розжарення страстей, емоцій, пережитих нашим героєм, стає так сильний, що інакше їх не виразити як тільки цим багатозначним ємним словом-“Так!”, зверненим до тому, хто зрозуміє й підтримає. У ньому й стурбованість, і турбота, і співпереживання, і надія…..
Якби в ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав, не хвилювався…Остання строфа вірша починається так само, як і перша, з того ж слова. Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, жизнеутверждающе в порівнянні з тим, як вона виражена в першій строфі. Останнє речення питальне. Але, по суті, воно стверджувально. Адже це риторичне питання відповідь не вимагається
Розташовуючи вірш “драбинкою”, він домігся того, що каждое слово стає значимим, вагомим. Рима В. М. – надзвичайна, вона як би “внутрішня”, чергування складів не явне, не очивидное це білий стих. А як виразна ритміка його віршів! Мені здається, ритм у поезії Маяковського саме головне, спочатку народжується він, а потім уже думка, ідея, образ
Деякі думають, що вірші В. М. треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. У нього є вірші для “площ”. Але в ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, упевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, М. самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння
У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю В. М.. “Послухайте!”-схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані В. М. у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика (“уривається до бога”) природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряд дієслів: “уривається”, “плаче”, “просить”, “клянеться” передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, всі дуже й дуже виразні, експресивні, і, мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, випробовуваних ліричним героєм. Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а исповедальная, довірча, боязка й невпевнена. Можна сказати, що голосу автора і його героя найчастіше зливаються повністю й розділити їх неможливо. Висловлені думки й що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття героя, безперечно, хвилюють самого поета. У них легко вловити ноти тривоги (“ходить тривожний”), сум’яття
Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у В. М. має деталь. Портретна характеристика Бога складається всього лише з один-єдиної деталі в нього “жилава рука”. Епітет “жилава” настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. “Долоня” (образ, звичний для свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто “рукою”.
Мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах антонімах (антонімами вони є тільки у В. М., у нашому звичному, загальновживаному лексиконі це далеко не антоніми) протипоставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Але для однієї зірки “плевочки”, а для іншого-“перлини”.
Ліричний герой вірша “Послухайте!” і є той “хтось”, для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самітності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. Розпач його так великий, що йому просто не перенести “це беззоряне борошно”.
Вірш “Послухайте!” розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст. Крім насущного хліба, нам потрібна ще й мрія, більша життєва мета, духовність, краса. Нам потрібні зірки -“перлини”, а не зірки-“плевочки”. В. М. хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерті й безсмертя, добрі й злі
Однак в “зоряній” темі поетові далекий містицизм символістів, він не думає ні про який “протянутости” слова до Вселеного, але В. М. ні в якій мері не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вільний політ думки був підказаний В. М. у ту епоху, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатирична або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у його розум і велике призначення
Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати В. М. тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це найбільший з ліриків, і вірш “Послухайте!”-щирий шедевр росіянці й світової поезії
(2 votes, average: 5.00 out of 5)