Взаємини героїв у романі Ленский Ольга Тетяна

Про патріотизм, про відповідальність передового дворянства перед Росією. Усе було простіше: вона почувала й думала як істинно російська людина Життя батьків служила для неї прикладом того, як наносні закордонні захоплення, властиві молодості, спадають під впливом народного побуту. Так у роман входять батьки Тетяни. Без них залишилася б неясної подібна особливість розвитку її характеру. А от в Онєгіна був, по суті, безликий батько. Про його матір Пушкін взагалі не згадав. Неважливо: чи вмерла вона, залишив її чоловік або вона залишила чоловіка й дитину. Важливо, що вона не брала участь у моральному розвитку Онєгіна. Не було необхідності вводити в роман і батьків Ленского: не вони зіграли головну роль у становленні його особистості. Але неможливо правильно зрозуміти характер Тетяни, якщо із системи роману подумки “забрати” її батьків. Вісім строф (майже цілком) відвів їм Пушкін – більше, ніж для характеристики Ленского. Вони не беруть участь у сюжетній дії. Від них не залежить, як зложаться відносини між головними героями роману. Єдине втручання протягом подій зробила мати, коли вона вирішила відвезти Тетяну в Москву на “ярмарок наречених”. Але саме вони багато чого дали для розкриття пушкінського задуму.

Зіставимо три образи ще в одному відношенні: зрівняємо мети й устремління цих героїв.

Ленский, може бути, і став би поетом з більшим

суспільним резонансом, хоча Пушкін більше ймовірним припускав інший варіант його життєвого шляху. Не будь цієї нещасливої дуелі, він через тиждень женився б на Ользі: день весілля вже було призначено. Женившись, він явно пішов би в тихі радості сімейного життя. Провінційний помісний побут засмоктав би його. У всякому разі, по припущенню Пушкіна, при подібному існуванні в провінційній глухомані найбільш імовірним варіантом життєвого шляху є втрата великий, суспільно значимої мети.

Але великої мети не було й в Онєгіна, хоча він мав можливість стикнутися з тими правлячими верхами, де багато хто з рішень озивалися на долі народу й держави.

А §$акую ціль могла поставити перед собою Тетяна? Адже служіння суспільству усе ще залишалося недоступним для жінки в самодержавно-крелостнической Росії 1820-х років. Тетяна бачить свій борг у твердженні моральної чистоти. Особисті жертви вона приносить заради збереження твердості перед спокусами світського суспільства

Сучасники Пушкіна (як, втім, і багато хто із критиків згодом) думали, що одного цього недостатньо для беззастережно позитивної оцінки Тетяни. Але Пушкін не міг, не порушуючи логіки її духовного розвитку, наділити Тетяну таким цивільним лафосом, яким володіли декабристи. Зрозуміло, йому було відомо, коли він працював над останніми главами роману, про від’їзд деяких із дружин декабристів слідом за чоловіками в Сибір, на каторгу, ризикуючи втратити законні права й привілеї. Однак і такі героїчні вчинки усе ще залишалися в сфері сімейно-побутових відносин. А про пряму участь жінок у визвольному русі Пушкін не знав і ще не міг знати. Тільки через тридцять років після його загибелі з’являться жінки-революціонерки, які стріляли в імператорських слуг, організовували змови проти царів і брали участь у пропаганді революційних навчань.

Для розуміння авторського задуму необхідний навіть такий, здавалося б, третьорядний персонаж, як Зарецкий. Це не “службовий” персонаж, потрібний для подальшого перебігу подій: передав Онєгіну виклик Ленского на дуель, поприсутствовал на двобої, засвідчив, що один із суперників убитий чесно, без підступу-“за всіма правилами” – і убік! У шостому розділі йому відведено п’ять строф для розгорнутої характеристики. Ще в декількох строфах він з’являється як діюча особа. Так навіщо він знадобився Пушкіну?

По-перше, у його образі представлений ще один з типів російського життя, виявлений Пушкіним. Бували тоді так звані бретери – аматори провокувати дуелі, що бездумно вбивали своїх ненавмисних супротивників іноді за сущі дрібниці. Були розгульні, але й беззавітно хоробрі гусари на зразок Дениса Давидова. А були й бездарні наслідувачі ім. Пушкін не приховував свого відношення до цим жалюгідних, але небезпечним людишкам, пытавшимся відігравати роль фатальних натур. Авторське відношення позначається у відборі визначень, у метафорах, в особливих порівняннях, які чесна людина порахувала б принизливими для себе.

…Зарецкий, ніколи бешкетник,

У п’яти сажнях попадав,

Картярської зграї отаман,

И те сказати, що й у сраженье

Щоб поснідати втрьох,

И після таємно знеславити

Часом расчетливо повздорить,

Веселої шуткою, брехнею.

Друзів посварити молодих

Нічого собі жарту! Не тільки іронія отут звучить, але й висловлюється неприховане презирство поета. Правда, він перед тим сказав про те, нібито Зарецкий “виправився”, став “добрий і простий батько сімейства неодружений”. Але й у цьому застереженні проривається сарказм. А інакше як зрозуміти це на перший погляд безглузде зауваження: “батько сімейства неодружений”? Пушкіна відмінно знав про таку тіньову сторону кріпосницького побуту й згодом у незакінченому романі “Дубровский” ще раз згадає про численних двірських хлопчиках, надзвичайно схожих на багатого й аморального поміщика Троекурова.

Зарецкий знадобився Пушкіну не тільки для множення портретної галереї роману. У шего є ще одна роль: він сприяє перебігу подій у напрямку до дуелі. Він робить її невідворотної. Адже був же можливий інший, мирний результат безглуздої незлагоди Ленского з Онєгіним! Між иими не існувало непримиренної ворожнечі. Пушкіна міркував про можливість іншого варіанта. Поки мнимі вороги коштують чекаючи результату переговорів Зарецкого з онегинским камердинером (маленька помста цьому шкодливому бешкетникові – зрівняти його зі слугою!), поет у двадцять восьмих строф викладає свої роздуми

Таке було можливо. І дуельний кодекс не забороняв примирення перед початком сутички. Але в присутності Зарецкого мирний результат неможливий. Пушкіна помітив:

Але дико світська ворожнеча Боїться фальшивого сорому.

Зарецкий не тільки карикатурне втілення світських понять про честь – він ще й пліткарі. Якщо раніше він охоче стравлював молодих людей, то тепер він, “осклабя погляд”, передає виклик Онєгіну. І тому зрозуміло, що Зарецкий знеславить його, якщо він виявить людяність, якщо спробує заспокоїти Ленского.

Звідки ми беремо це категоричне твердження? З тексту роману. Помнете, як Онєгін віднадив майже всіх околишніх поміщиків бути до нього? І як вони, разобидевшись, обізвали його “фармазоном” і склали на його рахунок різні небилиці? Отож тепер сказано, що для злоязыкого Зарецкого він зробив виключення: “Він із задоволеннями, бувало, видался з ним”. Колишній світський шалапут і “картярської зграї отаман” ще залишався чимсь близький колишньому світському джигунові й “почесному громадянинові лаштунків”.

Образ Зарецкого знадобився Пушкіну не тільки для того, щоб дати новий поштовх і особливий поворот подіям. Таку, по суті, чисто службову роль у сюжетній дії роману виконує один лише безіменний чоловіки Тетяни у фіналі. А за образом Зарецкого в перспективі встає та частина світської юрби, або “чорни”, що автор не просто нехтував, але й ненавидів і яку викривав не раз в епіграмах і в ліричних віршах. Він був не самотній у своєму відношенні до цієї частини правлячого стану. Згадаємо в Лермонтова: “Волі, Генія й Слави кати!” – викликував він у вірші “Смерть поета” (1837). Згадаємо, як різко озивався про фа-

Мусовско-Скалозубовском співтоваристві герой комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. А відношення самого Грибоєдова до них видно з розвитку дії: кращого, умнейшего, честнейшего зі свого середовища вони осміяли, знеславили божевільним і практично вигнали геть. А ще раніше таврував подібних дворян Радищев, осміював Сумароков, з обуренням і сміхом зобразили Новиков і Фонвізін

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Взаємини героїв у романі Ленский Ольга Тетяна