Втеча від “індиків” склало сенс життя Флобера


З ім’ям Гюстава Флобера зв’язаний новий етап розвитку реалізму. Сам він уважав себе учнем Бальзака, і, насправді – його творчість тісно пов’язане з реалістичними прийомами, характерними для реалістів першої хвилі. Це й зосередженість на тенденціях, які існують у суспільстві, і осмислення руху історії через показ доль окремих особистостей, але Флобер жив уже в іншу епоху – епоху соціальної й економічної стабільності, коли влада грошей уже нікого не дивувала, коли Література остаточно розділилася на елітарну (високомистецьку) і масову (комерційно спрямовану).

Реалізм продовжує існувати, але стає іншим: на зміну глобальним узагальненням приходить дослідження приватних, домашніх, особистих випадків, характери героїв стають більше дрібними й звичайними

Франція періоду трьох революцій, барикадних боїв на вулицях Парижеві, часів величезного зльоту людського духу відходить у минуле. З’являється Франція буржуазна, меркантильна, торгово-промислова. Цікаво, що Флобер, Бодлер, поети-парнасци (Леконт де Лиль, Теофиль Готьє й ін.) з подивом бачать: ті, що були рабами, рабами й залишилися, не дивлячись на величезний героїзм і на численні людські втрати. Так у Творчості Флобера зароджується фаталізм. Він писав: “Мій фаталізм затвердився остаточно. Я заперечую особисту волю, тому що я не відчуваю себе вільним; що ж до людства, то почитайте


історію, і ви побачите, що з ним не завжди відбувається те, що воно бажає”.

Гасла Великої революції – Воля, Рівність, Братерство – перетворилися в кліше, якими спекулювали парламентські спекулянти. Звідси походить недовіра Флобера до будь-якого суспільного руху, хоча він і не заперечував республіканські цінності й називав себе “скептичним і розлюченим республіканцем”. Його концепція особистості близько підходить до точці зору Шекспіра про людинуу, який англійський драматург називав “двоногою твариною”. Флобер затверджував: “Політичний стан країни підтвердило мої старі апріорні погляди про двоногу тварину, який я вважаю шулікою й індиком одночасно”.

Він народився неподалік від Руана, у маєтку свого батька Ашиля Флобера, головного лікаря міської лікарні й талановитого хірурга. Ашиль Флобер колись мав чудову практику в Парижу, але залишив столицю заради спокою й служіння науці. Син такого кроку спочатку зрозуміти не міг і відправився в Паризький університет. Він мріяв про кар’єр столичного юриста. Але столичне життя поступово переконало його: учинок батька, що замість грошей і зв’язків столичної практики обрали можливості цікавої професійної роботи в провінції, був глибоко гідним

Гюстав Флобер залишає Париж і назавжди поселяється в сімейному маєтку Круассе. Там він збирає величезну бібліотеку, робить Круассе осередком культурного життя Франції. Флобер ніде не служив, не робив кар’єри, неохоче залишав свій затишний маєток. Іноді їздив у Париж, іноді подорожувала (Греція, Єгипет, країни Сходу), але всієї його поїздки були пов’язані із творчістю. Подорожі були потрібні для вдосконалення знань про Древній Світ під час написання роману ” Саламбо “; у Париж кликали теж різні письменницькі справи. Свій спосіб життя Флобер називав Вежею зі Слонячої Кістки: “Нехай собі затверджується Імперія, закриємо свої двері, піднімемося на самий верх нашої вежі зі слонячої кістки, на саму останню площадку, якнайближче до Нього. Правда, там іноді буває холоднувато. А хіба не однаково? Там ти бачиш блискаючі зірки й не чуєш індиків”. Індик, для французів, – алегорія дурості. Втеча від індиків становило сенс життя Флобера. Нехай індики ганяються за щастям, кар’єрою, грошима. Флоберові всі ці мріяння не потрібні. Він зневажав ними заради Краси й Мистецтва (ці слова Флобер завжди писав з великої букви). Служіння Красі й Мистецтву Флобер не представляв без затишку й спокою: “Щастя – обман, пошуки якого заподіюють всі життєві лиха. Зате існує безтурботний спокій, що схожий на щастя, він, навіть краще його”.

Флобер не поважав сучасного людства й говорив, що воно швидко вершину Олімпу засадить картоплею. Принципи прагматизму були абсолютно протилежними його натурі. На творчість він дивився, як на покликання й дуже високо ставив таку якість, як майстерність. Тут Флобер був цілком протилежним Бальзаку, що нерідко ліпив свої романи наспіх. За все життя Флобер написало п’ять добутків: “Мадам Бовари” (1856), “Саламбо” (1862), “Виховання почуттів” (1869), “Спокуса святого Антонія” (1872), “Проста душа” (1876), незакінчений роман “Бювар і Пекюше” писав до самої смерті

Він постійно вертався до написаного, знову й знову переробляючи його, удосконалюючи свій стиль, намагаючись довести його до досконалості. Ідеальним твором мистецтва Флобер уважав стіну афінського акрополя, просто стіну, на якій нічого не написане й не намальовано. Але, як зізнавався Флобер, він не міг відірвати від її око, настільки ідеально був обточеним камінь, настільки зовсім були пригнаними одна до іншої плити



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Втеча від “індиків” склало сенс життя Флобера

Categories: Нові твори

Links