Творчість Н. Островського

Творчість Н. Островського прокладало шляхи розвитку літератури 30-х рр. поруч із романами М. Шолохова й Л. Леонова, А. Толстого й К. Федіна, А. Макаренко й Ф. Гладкова. Зберігаючи з ними спільність у самому підході до рішення проблем “батьківщина й революція”, “людина й революція”, єдність ідейної переконаності й комуністичних ідеалів, Н. Островський сказала своє слово про сучасника. Історикам і теоретикам соціалістичного реалізму має бути продовжити вивчення тих питань, які допоможуть більш точно й докладно розкрити їм як спільність, так і розходження творчих позицій художників у літературі 30-х гг.

В 30-і рр. Література стала з особливою пильністю вдивлятися в те, якої сучасник революції, співвітчизник революції брав участь в історії країни, як він створював цю історію. Саме в ці роки в літературу входять “Тихий Дон”, “Ходіння по борошнах” і “Петро Перший”, “Дорога на океан” і “Піднята цілина”, “Педагогічна поема” і “Як загартовувалася сталь”. Н. Островському належала особлива роль, він одним з перших у літературі звернувся до історії революції й спробував через долю особистості осмислити рух радянського суспільства в історичній довжині – на етапі першого його десятиліття

При всім тематичному, жанровому, стилістичному розходженні цих книг, при всій відмінності їхнього історичного змісту

в них відчувається й безсумнівна спільність: увага письменників бути прикуто до тих особливостям російської історії й російського національного характеру, які допомагали зрозуміти, як Росія прийшла до здійснення Великої Жовтневої соціалістичної революції, вони прагнули вгадати долю революційних ідеалів. У зв’язку із цим проблема взаємин особистості й суспільства здобуває в літературі особливе значення

Ідея особистості, що хвилювала сучасників в 20-30 р., найбільше ємко була сформульована в педагогічних працях А. Макаренко: “Проблема особистості може бути дозволена, якщо в кожній людині бачити особистість”. Ця формула одержувала глибоке соціально-моральне підтвердження в поетичних, історико-літературних шуканнях письменників-сучасників Н. Островського. Так, наприклад, у середині 30-х рр. у пресі з’явилися принципово важливі виступи И. Катаєва про “Тихий Дон” (Наші досягнення, 1936, № 5), А. Макаренко про фурмановском “Чапаєва” (Літературний критик, 1937, № 10-11) і А. Платонова про роман “Як загартовувалася сталь”.

Загальним у цих статтях було рішуче відстоювання, захист такої неповторності характерів Мелехова, Чапаєва, Корчагіна, що проявлялася в багатстві натури, у безпосередності почуттів, у складності сприйняття миру героями. И. Катаєв доводив сучасникам, що Григорій Мелехов – “простонародна людина, селянин-козак почуває й надходить дуже складно, з усією повнотою життєвої складності”, яка була в Андрія Болконского на Аустерлицком поле або в Раскольникова в “Злочині й покаранні”. Ту “анархічність” Павла Корчагіна, що Платонов уважав “священною рисою характеру”, Макаренко називав це в Чапаєві “невтомною, мужньою пристрастю до перемоги”, повною мобілізацією всіх духовних сил людини в одному прагненні, “мобілізацією світлої, відповідальної в самій своїй глибині”, і вважав “до самого обурливого ступеня філістерської тему перевиховання Чапаєва під впливом Кличкова”, впроваджувану критикою у фурмановский роман

Це висловлення автора “Педагогічної поеми” не можна розцінювати як його спробу нібито заперечити одну із самих значних тем літератури, присвячену політичному, організаторському впливу професіонал^-професіоналів-революціонерів-професіоналів на тих пролетарів і селян, які вперше прилучалися до революційної боротьби (Павло Власов, Морозко й інші). Було б безглуздо дорікати цього видатного педагога сучасності в тім, що він недооцінював моменти виховання в справі формування особистості. Необхідно зрозуміти, що Макаренко протестував проти того спрощеного прочитання роману “Чапаєв”, відповідно якому Чапаєв ставав особистістю тільки в результаті переробки, перевиховання під керівництвом Кличкова.

Краще усвідомити позицію Макаренк-критика дозволяє одне із суджень Макаренк-педагога, настільки ж непримиренне, як і його думка про роман “Чапаєв”. Він наполегливо звертав увагу на обдарованість людини нової епохи. Виступаючи в 1938 г.

Макаренко говорив, згадуючи “Педагогічну поему”; “З найпершого дня, із самого нещасного дня, коли я вдарив Задорова,- і тоді я вважав”! що Запал-прекрасна людина й повинен надходити, як усяка людина, настільки повинен, що я вважав себе вправі жадати від його правильного вчинку, а не підготовляти його до правильного вчинку. От у цій формулі, якщо хочете, може бути, і полягає єресь”. Процес виховання, таким чином, повинен бути зосереджений на тім, щоб уміти розглянути; виявити в кожній людині його людську обдарованість. В “Педагогічній поемі” (1934-1936) з’являється свого роду нове поняття – “гурманська любов до людської природи”. У цьому “гурманстві” Макаренко бачив одне з необходимейших умов соціалістичного виховання

Історикам літератури має бути почати ще чимало досліджень, щоб осмислити у всій історико-літературній, ідеологічній повноті судження видатних художників 30-х рр. про моральний потенціал особистості, про особистості й історію. Висловлення письменників допомагають нам краще побачити, якої людина вступала в революцію, які суспільні ідеали він захищав. Тоді й досягнення Островськ-художника відкриються нам у всім неповторному своєму значенні. Його книги встануть поруч із добутками А. Толстого, Л. Леонова, М. Шолохова.

У романах Н. Островського радянська література змогла досягти класичної завершенности у відтворенні найважливіших конфліктів того часу; у цих добутках були виявлені історичні, соціально-моральні джерела й перспективи радянського суспільства

Виявляючи собою одне із самих значних досягнень літератури 30-х рр., роман “Як загартовувалася сталь” показує, що не винятковість біографії Н. Островського сама по собі, не “печатка загальморального інтересу”, що лежить на його книзі, забезпечили успіх Творчості письменника. Навпаки, соціальна доля героя роману знайшла винятковість тільки завдяки перемозі Островськ-художника, причому того художника, що створював оповідання в продовження класичних традицій російського реалізму, як відповідь на питання, поставлені перед суспільством, перед майбутнім росіянці літератури, революційним рухом. Н. Островський вирішував ті загальні завдання, які були висунуті епохою в тісній єдності із творчими шуканнями найбільших письменників-сучасників. Роман “Як загартовувалася сталь” не “перевертав всі старі етичні подання”, він розвивав, збагачував ті етичні, соціально-моральні подання про взаємини людини й суспільства, ті эстетические подання про завдання літератури, які російська література виробляла на всьому протязі свого розвитку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Творчість Н. Островського

Categories: Нові твори

Links