Драматургія А. Н. Островського. Основні риси

1. Місце творчості Островського в російської драматургії. 2. “Народна драма” у театрі Островського. 3. Нові герої. Він відкрив миру людини нової формації: купця-старообрядника й купця-капіталіста, купця в сіряку й купця в “трійці”, що їздить за кордон і займається свій бізнес Островський розгорнув навстіж двері в мир, досі замкнений за високими заборами від чужих цікавих очей.

В. Г. Маранцман Драматургія – це жанр, що припускає активну взаємодію письменника й читача в розгляді соціальних питань, піднятих автором А. Н. Островський

уважав, що драматургія сильно впливає на суспільство, текст – частина спектаклю, але без постановки п’єса не живе. Переглянуть її сотні й тисячі, а прочитають набагато менше. Народності – головна риса драматургії 1860-х років: герої з народу, опис побуту нижчих верств населення, пошуки позитивного народного характеру Драма завжди мала здатність відгукуватися на актуальні теми.

Творчість Островського бути в центрі драматургії цього часу, Ю. М. Лотман називає його п’єси вершиною російської драматургії. Творцем ” , “російського національного театру” називав Островського И. А. Гончарів, а Н. А. Добролюбов

його драми – “п’єсами життя”, тому що в його п’єсах приватне життя народу складається в картину сучасного суспільства. У першій великій комедії “Свої люди – сочтемся” (1850) саме через внутрісімейні конфлікти показані протиріччя суспільні. Саме із цієї п’єси почався театр Островського, саме в ній уперше з’явилися нові принципи сценічної дії, поводження актора, театральної зрелищности.

Творчість Островського бути новим для росіянці драматургії Для його добутків характерні складність і многосоставность конфліктів, його стихія – це соціально-психологічна драма, комедія вдач. Особливості його стилю – це мовці прізвища, специфічні авторські ремарки, своєрідні назви п’єс, серед яких часто вживаються прислів’я, комедії на фольклорних мотивах. Конфлікт п’єс Островського в основному будується на несумісності героя із середовищем. Його драми можна назвати психологічними, у них є присутнім не тільки зовнішній конфлікт, але й внутрішній драматизм морального початку Усе в п’єсах історично точно відтворить життя суспільства, з якого й бере драматург свої сюжети.

Новий герой драм Островського – проста людина – визначає своєрідність змісту, і Островський створює “народну драму”. Він виконав величезне завдання – зробив “маленької людини” трагічним героєм. Свій обов’язок як драматичного письменника Островський бачив у тім, щоб зробити головним змістом драми аналіз происходящего. “Драматичний письменник…

Не складає, що було – це дає життя, історія, легенда; його головна справа показати, на підставі яких психологічних даних відбулася яка-небудь подія й чому саме так, а не інакше” – от у чому, на думку автора, виражається сутність драми. Островський ставився до драматургії як до масового мистецтва, що виховує людей, визначав призначення театру як “школи суспільних вдач”. Перші ж його постановки потрясли своєю правдивістю й простотою, чесними героями з “гарячим серцем”. Драматург затворів, “з’єднуючи високе з комічним”, він створив сорок вісім добутків і придумав більше п’ятисот героїв.

П’єси Островського реалістичні. У купеческойсреде, що він спостерігав день за вдень і вважав, що в ній об’єднані минуле й сьогодення суспільства, Островський виявляє ті соціальні конфлікти, які відбивають життя Росії. І якщо в “Снігурці” він відтворить патріархальний мир, через який лише вгадується сучасна проблематика, те його “Гроза” – це відкритий протест особистості, прагнення людини на щастя й незалежність.

Це сприймалося драматургами як твердження творчого початку волелюбності, що могло стати основою нової драми Островський ніколи не користувався визначенням “трагедія”, позначаючи свої п’єси як “комедії” і “драми”, іноді постачаючи поясненнями в дусі “картини московського життя”, “сцени із сільського життя”, “сцени з життя глушини”, указуючи на те, що мова йде про життя цілого соціального середовища. Добролюбов говорив про те, що Островський створив новий тип драматичної дії: без дидактики автор аналізував історичні джерела сучасних явищ у суспільстві. Історичний підхід до сімейних і соціальних відносин – пафос творчості Островського. Серед його героїв – люди різного віку, розбиті на два табори – молоді й старі. Наприклад, як пише Ю. М. Лотман, в “Грозі” Кабаниха – “охоронниця старовини”, а Катерина “несе в собі творчий початок розвитку”, саме тому вона хоче літати, як птах.

Суперечка старовини з новизною, по зауваженню литератуоведа, становить важливу сторону драматичного конфлікту в п’єсах Островського. Традиційні форми побуту розглядаються як що вічно обновляються, і тільки в цьому драматург бачить їхня життєздатність… Старе входить у нове, у сучасне життя, у якій воно може відігравати роль або “сковуючого” елемента, що гнітить її розвиток, або стабілізує, що забезпечує міцність виникаючій новизні, залежно від змісту того старого, що зберігає народний побут”.

Автор завжди симпатизує молодим героям, поетизує їхнє прагнення до волі, самовідданість Назва статті А. Н. Добролюбова “Промінь світла в темному царстві” повністю відбиває роль цих героїв у суспільстві. Вони психологічно схожі один на одного, автор часто використовує вже розроблені характери. Тема положення жінки у світі розрахунку також повторюється в “Бідній нареченій”, “Гарячому серці”, “Безприданниці”. Пізніше в драмах підсилився сатиричний елемент. Островський звертається до гоголівського принципу “чистої комедії”, на перше місце виводячи характеристику соціального середовища Персонаж його комедій – ренегат і лицемір.

Також Островський звертається до історик-героїчній тематиці, простежуючи становлення соціальних явищ, ріст від “маленької людини” до громадянина. Безсумнівно, п’єси Островського завжди будуть мати сучасне звучання. Театри постійно звертаються до його творчості, тому воно коштує поза тимчасовими рамками


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драматургія А. Н. Островського. Основні риси

Categories: Твори з української літератури

Links