Особливості драматургії А. Н. Островського

1. Коротка біографічна довідка. 2. Найбільш відомі п’єси Островського; характери й конфлікти. 3. Значення творчості Островського. Майбутній драматург А. Н. Островський народився в 1823 році.

Його батько служив у міському суді. У вісім років Островський втратився матюкай Батько женився в другий раз. Наданий сам собі, хлопчик захопився читанням.

По закінченні гімназії А. Н. Островський кілька років провчився на юридичному факультеті Московського університету, потім служив у судових органах. Потрібно відзначити, що отриманий професійний

досвід зіграв більшу роль надалі літературній творчості Островського Глибоке знання народного побуту, що ми знаходимо в п’єсах Островського, зв’язано із враженнями дитинства; очевидно, розширенням подань про побут москвичів драматург багато в чому зобов’язаний своїй невінчаній дружині Гафії Іванівні, з якої він зійшовся в середині 50-х років. Після її смерті Островський повторно одружився (1869). Островський при житті досяг не тільки слави, але й матеріального статку. В 1884 році він був призначений на посаду завідувача репертуарною частиною московських театрів.

А. Н. Островський помер в 1886 році у своєму маєтку

Щеликово. Однак інтерес до творів Островського не згас після його смерті. І дотепер багато хто його п’єси з успіхом ідуть на сценах російських театрів.

У чому ж секрет популярності п’єс Островського? Імовірно, у тім, що характери його героїв, незважаючи на колорит певної епохи, за всіх часів залишаються сучасними у своїй основі, у своїй глибинній сутності. Розглянемо це на прикладах Однієї з перших п’єс, що принесли Островському широку популярність, є п’єса “Свої люди – сочтемся”, що спочатку називалася “Банкрут”. Як уже згадувалося, Островський один час служив у суді. Сюжет “Банкрута” розроблений на основі реальних випадків із судової практики: шахрайства купця Большова, що оголосив себе неспроможним, щоб не платити борги, і відповідне шахрайство його зятя й дочки, що відмовилися викупити “тятеньку” з боргової ями.

Островський у цій п’єсі наочно показує патріархальний побут і вдачі московського купецтва: “У маменьки сім п’ятниць на тижні; тятенька як не п’яний, так мовчить, а як п’яний, так приб’є, того й дивися”. Драматург виявляє глибоке знання психології людини: портрети самодура Большова, пройдисвіта Подхалюзина, Липочки, що уявляє себе “утвореною панянкою, і інших персонажів, дуже реалістичні й переконливі. Важливо відзначити, що в п’єсі “Свої люди – сочтемся” Островський підняв тему, що стала наскрізний для всього його творчості: це тема руйнування традиційного патріархального укладу, зміна суті людських відносин, зміна ціннісних пріоритетів Інтерес до народного побуту також виявився в ряді п’єс Островського: “Не у свої сани не сідай”, “Бідність не пороть”, “Не так живи, як хочеться”. Потрібно відзначити, що не всі п’єси Островського мають правдоподібний, реалістичний фінал.

Щасливий дозвіл конфлікту іноді виглядає навмисним, що не цілком відповідають характерам героїв, як, наприклад, у п’єсах “Бідність не порок”, “Наливні яблука”. Однак подібні утопічні ” хеппи-енди” не знижують високого художнього рівня п’єс Островського. Однак одним з найвідоміших творів Островського стала драма “Гроза”, що цілком можна назвати трагедією. Насправді ця п’єса глибоко трагична не тільки через загибель головної героїні у фіналі, але в силу нерозв’язності конфлікту, показаного Островським в “Грозі”.

Можна навіть сказати, що в “Грозі” не один, а два конфлікти: антагонізм Катерини і її свекрухи Марфи Ігнатіївни (Кабанихи), а також внутрішній конфлікт Катерини. Звичайно Катерину літературознавці слідом за Н. А. Добролюбовим називають “променем світла в темному царстві”, протиставляючи її Кабанихе й іншим героям п’єси. Безсумнівно, що в характері Катерини є гідні якості. Однак ці якості стають причиною внутрішнього конфлікту героїні Островського Катерина не в змозі ні безмовно упокорюватися зі своєю долею, терпляче очікуючи того часу, коли вона змогла б стати другий Кабанихой і дати волю своєму характеру, не насолоджуватися таємними зустрічами зі своїм улюбленим, зовні виявляючи зразок покірності чоловікові й свекрусі. Головна героїня “Грози” віддається своєму почуттю; однак у душі вона вважає це гріхом і мучається від каяттів совісті.

У Катерини бракує сил удержатися від кроку, що сама вона вважає гріховним, але її добровільне визнання у своїй провині в очах свекрухи нітрохи не зменшує її провини. Але чи не так уже відрізняються характери Катерини і її свекрухи? Кабаниха, звичайно, виявляє собою тип закінченого самодура, що, незважаючи на показну побожність, визнає лише свою власну волю Однак адже й про Катерине можна сказати, що вона у своїх учинках ні із чим не рахується – ні із пристойностями, ні з розсудливістю, ні навіть із законами релігії.

“ех, Варячи, не знаєш ти мого характеру! Звичайно, не дай боже цьому трапитися! А вуж коли мені тут опостилет, так не удержать мене ніякою силою”, – щиро зізнається вона сестрі свого чоловіка Головна відмінність Катерини в тім, що вона не хоче приховувати своїх учинків. “Ти якась мудрована, бог з тобою! А по-моєму: роби що хочеш, тільки б шито так крите було”, – дивується Варвара.

Але навряд чи дівчина сама це придумала. Очевидно, цю життєву “мудрість” вона вловила в лицемірній обстановці материнського будинку Тема катастрофи традиційного укладу життя в “Грозі” звучить особливо гостро – і в лиховісних передчуттях Катерини, і в тужливих подихах Кабанихи, присвячених “старовині, що йде,”, і в грізних пророцтвах божевільної барині, і в похмурих оповіданнях мандрівниці Феклуши про кінець, що наближається, світла. Самогубство Катерини це теж прояв краху патріархальних цінностей, яким вона змінила.

Тема катастрофи цінностей “старовини” у багатьох п’єсах Островського переломлюється в тему кар’єризму й спраги наживи. Герой п’єси “На всякого мудреця досить простоти”, хитромудрий цинік Глумів, навіть по-своєму чарівний. Крім того, не можна не визнати його розум і винахідливість, які, звичайно, допоможуть йому випутаться з неприємної ситуації, що зложилася в результаті викриття його махінацій Образи розважливих ділків не один раз зустрічаються в п’єсах Островського. Це й Васильків з “Скажених грошей”, і Беркутів з “Волков і овець”. У п’єсі “Ліс” знову звучить тема занепаду, але вже не патріархального купецького укладу, а поступово руйнування основ життя дворян.

Ми бачимо дворянина Гурмижского в образі провінційного трагіка Несчастливцева, а його тітка, замість того щоб подбати про долю племінника й племінниці, бездумно витрачає гроші на предмет свого пізнього любовного захоплення. Потрібно відзначити п’єси Островського, які по праву можуть бути названі психологічними драмами, наприклад, “Безприданниця”, “Таланти й шанувальники”, “Без вини винні”. Персонажі цих добутків – неоднозначні, багатогранні особистості. Наприклад, Паратов з “Безприданниці” – блискучий пан, світський чоловік, здатний без праці закрутити голову романтичній панянці, “ідеал чоловіка” в очах Лариси Огудаловой, але в той же час це розважливий ділок і цинік, для якого немає нічого святого: “У мене, Мокій Парменич, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно”.

Карандишев, наречений Лариси не просто дрібний чиновник, “маленька людина”, “соломинка”, за якого в розпачі намагалася вхопитися Лариси, але й особистість із болісно защемленим самолюбством. А про саму Ларису можна сказати, що вона тонка, обдарована натура, однак зовсім не вміє тверезо оцінювати людей і спокійно, прагматично до них ставитися. Напоследок потрібно відзначити, що Островський міцно ввійшов у літературу й сценічне мистецтво як письменник, що заклав реалістичні традиції в російському театрі, майстер побутової й психологічної прози XIX століття. П’єси “Колумба Замоскворечья”, як називали Островського критики, давно стали класикою російської літератури й театру


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості драматургії А. Н. Островського

Categories: Твори з української літератури

Links