СПІЛКА РУДИХ – ДЕТЕКТИВНИЙ ГЕНІЙ

Якось завітавши до Шерлока Холмса, доктор Вотсон застав у нього містера Вілсона – огрядного літнього джентльмена з вогняно-рудим волоссям. Щоб ознайомити знаменитого сищика зі своєю справою, цей пан приніс газету, у якій було надруковано оголошення:

“Спілка рудих

У рахунок посмертного дару покійного Ієзекїїля Гопкінса з Лебанова, штат Пенсільванія, США, відкрито ще одну вакансію, на яку має право член Спілки; платня чотири фунти на тиждень за суто номінальну службу. Кожний чоловік з рудою чуприною віком понад двадцять один рік, здоровий тілом і духом, може бути прийнятий до Спілки. Звертатись особисто в понеділок об одинадцятій годині в контору Спілки, Фліт-стріт, Попс-корт, 7″.

– Що це, хай йому всячина, може означати? – вигукнув я, прочитавши дивне оголошення двічі.

Холмс задоволено захихотів і аж засовався у своєму кріслі – ознака того, що в нього піднесений настрій.

– Не дуже ординарне оголошення, еге ж? – спитав він. – А тепер, містере Вілсоне, поверніться назад і розкажіть про себе, про свою домівку і той вплив, який це оголошення справило на ваше життя. А ви, докторе, зверніть увагу, що це за газета і за яке число.

– Це “Морнінг кронікл” за двадцять восьме квітня тисяча вісімсот дев’яностого року. Рівно два місяці тому.

– Чудово. Далі, містере Вілсон.

– Ну, я вже казав вам, містере Холмс,

– мовив Джейбез Вілсон, витираючи з лоба піт, – що маю невеличку позичкову касу на майдані Кобург, неподалік Сіті. Діло не дуже велике, і останніми роками я ледве заробляв собі на прожиття. Колись я мав двох помічників, але зараз – лише одного; мені було б важко і одному платити, але він згодився працювати за половину платні, аби вивчити справу.

– А як звуть цього послужливого юнака? – спитав Шерлок Холмс.

– Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Вправнішого помічника, містере Холмс, годі й шукати. Я чудово розумію – він міг би влаштуватися набагато краще і заробляти вдвічі більше від того, що я йому плачу. Але, кінець кінцем, як він задоволений, то нащо мені підказувати йому такі думки?

– Справді, нащо? Вам дуже поталанило, бо ж у вас працює службовець, якому ви платите значно менше, ніж платять за таку роботу деінде. А серед службовців у наш час це рідко кому трапляється побачити. Як на мене, ваш помічник – ще більш незвичайне явище, ніж саме оголошення.

– О, він має й свої вади, – промовив містер Вілсон. – Я ще не бачив такого завзятого фотографа. Клацає фотоапаратом, коли слід би було набиратися розуму, а потім ховається в підвал, наче кріль у нору, і проявляє знімки. Оце основна його вада, але в цілому працівник він добрячий. Не зіпсований.

– Отже, він і зараз у вас?

– Так, сер. Він і чотирнадцятирічна дівчина, що варить їсти, як уміє, та прибирає. Оце й усі, хто зі мною живе, бо я вдівець, а дітей у мене немає. Ми всі троє живемо тихо, сер, під своїм дахом, податки платимо – та й годі. А оголошення вибило нас із колії. Сьогодні минуло рівно вісім тижнів з того дня, коли ось із цією газетою в руці до мене ввійшов Сполдінг і сказав:

“Який жаль, містере Вілсон, що Господь Бог не створив мене рудим”.

“Чому?” – спитав я.

“Та тому, – відказав він, – що в Спілці рудих є вакансія. Той, хто її посяде, ніби спадщину дістане. У них, здається, вакансій більше, ніж людей, і члени правління сушать собі голови, придумуючи, що робити з грішми. Якби моя чуприна змінила колір, це тепленьке місце неодмінно було б моє”.

“А що це за Спілка?” – спитав я. Розумієте, містере Холмс, я великий сидень, і оскільки клієнтів не шукаю – вони самі приходять до мене, – часом цілими тижнями не переступаю порога своєї домівки. Тим-то не дуже й знаю, що відбувається в світі, і завжди радий послухати новини.

“Невже ви ніколи не чули про Спілку рудих?” – спитав Сполдінг, широко відкриваючи очі.

“Ніколи”.

“Це дивно, бо ви – один з тих, хто має право посісти вакансію в цій Спілці”.

“А чого варта ця вакансія?”

“О, двох сотень фунтів на рік, але робота не бий лежачого і не заважає займатися іншими справами”.

Ну, ясна річ, від такої новини я нашорошив вуха – адже моє підприємство кілька років давало мені наймізерніший прибуток, і зайвих двісті фунтів дуже б мені придалися.

“Розкажіть мені про цю Спілку все, що знаєте”, – попросив я.

“Як ви самі бачите, – промовив Сполдінг, показуючи мені оголошення, – Спілка має вакансію, а тут є й адреса, куди ви можете звернутися по подробиці. Як я зрозумів, Спілку заснував американський мільйонер Ієзекіїль Гопкінс, великий дивак. Сам він був рудий-руді – сінький і тому дуже приязно ставився до всіх рудих. Коли ж Гопкінс помер, з’ясувалося, що всю величезну спадщину він залишив у руках своїх повірених, доручивши їм використовувати проценти для забезпечення тепленькими місцями людей з рудим волоссям. Платять чудово, а роботи майже ніякої”.

“Але ж рудочубих мільйони, – зауважив я, – і кожний захоче посісти таке місце”.

“Не так уже їх і багато, як вам здається, – відповів він. – Ви ж бачите, в оголошенні запрошуються самі лондонці, причому лише дорослі. Цей американець народився в Лондоні і виїхав з нього аж у юності, тож йому й закортіло зробити для цього міста щось приємне. Крім того, я чув, що до Спілки рудих нема чого звертатися тим, у кого чуприна ясно-руда, темно-руда чи ще якась, а не по-справжньому яскраво-сяюче-вогненно-руда. Коли ви хочете спробувати, містере Вілсон, вам треба піти до їхньої контори, хоч і навряд чи варто відволікатися від свого діла заради кількох сотень фунтів”.

У супроводі помічника містер Вілсон вирушив за вказаною в оголошенні адресою, але, побачивши, що конкурентів зібралося аж надто багато, вирішив відступитися. Тимчасом Сполдінг був налаштований на боротьбу, тож допоміг йому пробитися крізь натовп до контори.

Після успішної співбесіди Вілсон отримав вакансію. Відтак за солідну платню щодня з ранку до обіду він мав сидіти в конторі, переписуючи “Британську енциклопедію”. Виходити в робочий час категорично заборонялося. Містер Вілсон побоювався, що за такою чудовою посадою приховується шахрайство, але помічник розвіяв його сумніви.

Щодня містер Джейбез Вілсон старанно переписував енциклопедичні статті. А за два місяці, прийшовши на службу, побачив на зачинених дверях контори оголошення про те, що Спілку рудих розпущено. Усі його намагання з’ясувати, що сталося, не мали жодного результату. Саме тому містер Вілсон вирішив звернутися по допомогу до Шерлока Холмса. Сищик погодився розслідувати цю дивну справу.

– Ми спробуємо все з’ясувати. Та спершу кілька запитань, містере Вілсон. Оцей ваш помічник, який звернув вашу увагу на оголошення, скільки він у вас до того служив?

– Десь із місяць.

– Як ви його знайшли?

– Він прийшов за оголошенням.

– Він був єдиний претендент?

– Ні, їх з’явилося з дюжину.

– Чому ви взяли саме його?

– Бо він був моторний і заправив недорого.

– Половину платні?

– Так.

– Який він із себе, цей Вінсент Сполдінг?

– Невеличкий на зріст, кремезний, моторний, на обличчі ні бороди, ні вусів, хоч йому вже під тридцять. На лобі – біла пляма від кислоти.

Холмс випростався на своєму стільці, надзвичайно схвильований.

– Я так і думав, – сказав він. – Чи не помітили ви в нього у вухах дірочок для сережок?

– Помітив, сер. Він сказав, що їх проколола циганка, коли він був іще хлопцем.

– Гм! – промовив Холмс, розслабившись і поринувши у свої думки. – Він і досі у вас?

– Так, сер, я оце тільки недавно його бачив.

– А як він займався вашими справами, коли вас не було?

– Не можу поскаржитися, сер. Та зранку роботи в моїй касі не дуже багато.

– Чудово, містере Вілсон. За день чи два я матиму задоволення повідомити вас, якої я думки про цю подію. Сьогодні субота, і я сподіваюсь, що в понеділок ми все закінчимо.

– Ну, – сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов. – Що ви про це думаєте?

– Нічого не думаю, – щиро признався я. – Неймовірно таємнича справа.

– Ну, найбільш химерні речі виявляються найменш таємничими, – зауважив Холмс. – Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само як упізнати людину, що її обличчя нічим не вирізняється. Але із цим випадком я мушу діяти негайно.

– А що ви збираєтесь робити? – спитав я.

– Курити, – відповів Холмс. – Завдання на три люльки. Прошу вас не обзиватися до мене хвилин із п’ятдесят.

Коли визначений час сплив, Холмс запропонував Вотсону поїхати на вулицю, де знаходилася позичкова каса містера Вілсона.

Нарешті біля позичкової каси він двічі чи тричі щосили вдарив по бруківці своєю палицею, далі підійшов до дверей і постукав. Двері відчинив жвавий, чисто поголений молодик і запросив Холмса увійти.

– Дякую, – відповів Холмс, – але я хотів лише спитати вас, як пройти звідси на Стренд.

– На третьому перехресті праворуч, на четвертому ліворуч, – швидко відповів помічник Джейбеза Вілсона, зачиняючи двері.

– Моторний хлопець, моторний, – зауважив Холмс, коли ми подалися геть. – Щодо моторності, то він, на мою думку, посідає четверте місце в Лондоні, а щодо хоробрості, то може сміливо претендувати на третє. Я чув про нього раніше.

– Очевидно, – сказав я, – помічник містера Вілсона дуже багато важить у цій таємниці зі Спілкою рудих. Я певен, ви спитали дорогу тільки для того, щоб подивитись на нього.

– Не на нього.

– А на що ж?

– На коліна його штанів.

– І що ж ви побачили?

– Те, на що й сподівався.

– Нащо ви стукали в бруківку?

– Любий докторе, зараз треба спостерігати, а не розмовляти. Ми – розвідники у ворожій країні. Ми вже дещо знаємо про Сакс-Кобург-сквер. Ходімо тепер досліджувати стежку з другого її боку.

– Дайте мені роздивитися, – промовив Холмс, зупиняючись на розі й уважно дивлячись уздовж вулиці. – Я повинен запам’ятати, у якому порядку стоять тут будинки. Ну, докторе, ми своє зробили, тепер можна трохи й розважитись.

Мій друг кохався в музиці і був не лише добрим виконавцем, але й неабияким композитором.

У його незвичайній вдачі повсякчас виявлялася двоїста природа цієї людини, і я часто думав, що дивовижна точність та проникливість народилася в ньому в боротьбі з поетичним, схильним до споглядання життєвим началом. Він легко переходив від цілковитої розслабленості до всепереможної енергійності. Побачивши його того вечора на концерті в Сент-Джеймсхолі, коли він поринув у світ музики, я відчув, що для тих, на кого він вийшов полювати, настають скрутні часи.

– Ви, докторе, певно, хочете йти додому, – зауважив він, коли ми вийшли на вулицю.

– Безперечно, куди ж іще.

– А я повинен зробити одну справу, вона забере в мене кілька годин. На Кобург-сквері затівається щось серйозне.

– Серйозне?

– Там готується великий злочин, але я впевнений, що ми встигнемо перешкодити йому. Щоправда, сьогодні субота, і це значно ускладнює справу. Мені потрібна буде ваша допомога.

– О котрій годині?

– Не раніше як о десятій.

– Я буду на Бейкер-стріт о десятій.

– Дуже добре. Але слухайте, докторе, справа небезпечна. Будьте ласкаві, покладіть у кишеню свій револьвер.

Він помахав мені рукою, рвучко повернувся і зник у натовпі.

Була чверть на десяту, коли я вийшов з дому. Я проминув Гайд-парк, потім Оксфорд-стріт і опинився на Бейкер-стріт. Біля під’їзду Холмсового помешкання стояли два кеби1.

– От ми й зібралися! – сказав Холмс, застібаючи гудзики своєї горохового кольору куртки й беручи з полиці важкий мисливський хлист. – Вотсоне, ви, здається, знайомі з містером Джонсом із Скотленд-Ярду? Дозвольте представити вас містерові Меріуезеру, який має взяти участь у сьогоднішньому нічному поході.

Ваша ставка, містере Меріуезер, у цій грі – тридцять тисяч фунтів, а ваша, Джонсе, – це людина, яку ви хочете схопити.

– Авжеж, Джон Клей – це вбивця, злодій, фальшивомонетник і зломщик, – сказав Джоне. – Він ще молодий, містере Меріуезер, але вже неперевершений у своїй професії, і на жодного іншого злочинця в Лондоні я не надів би наручників так охоче, як на нього. Він дивовижна людина, цей молодий Джон Клей. Його дід був герцог, а сам він учився в Ітоні і в Оксфорді. Мозок його так само вправний, як і пальці, і хоч ми на кожному кроці натрапляємо на сліди його дій, проте не знаємо, де шукати його самого. Одного тижня він здійснює крадіжку зі зломом у Шотландії, іншого – збирає гроші на будівництво дитячого притулку в Корнуелі. Я вже кілька років ганяюсь за ним, а ще й разу його не бачив.

– Сьогодні я матиму приємність представити його вам. Я також мав одну чи дві невеличкі справи з містером Джоном Клеєм і згодний з вами – він неперевершений у своїй професії. Проте вже початок на одинадцяту, і нам час вирушати. Ви вдвох сідайте в перший кеб, а ми з Вотсоном поїдемо за вами слідом.

Під час нашої тривалої поїздки Шерлок Холмс був не дуже балакучий і, відкинувшись на спинку сидіння, мугикав почуті на концерті мелодії. Ми довго котили безкінечним лабіринтом освітлених газовими ліхтарями вулиць, поки нарешті дістались до Фарінгдон-стріт.

1Кеб – найманий кінний екіпаж, що був поширений переважно у Великій Британії в XVII-XIX ст.; уміщував від одного до чотирьох пасажирів.

– Тепер уже близько, – зауважив мій друг. – Цей Меріуезер – директор банку, він особисто зацікавлений у сьогоднішній справі. Я подумав, що нам незле буде мати коло себе і Джонса. Він непоганий хлопець, хоч і зовсім непридатний до своєї роботи. Але в нього є одна позитивна риса: він хоробрий, як бульдог, і чіпкий, як рак, коли вже хтось потрапить йому до рук. Ну, от ми й приїхали, нас уже чекають.

Кеби зупинилися біля банку, яким керував містер Меріуезер. Через бічні двері товариство спустилося в підвал будівлі. Холмс попросив супутників поводитися якомога тихіше, щоб не сполохати злочинців…

– Це через наше французьке золото, – пошепки мовив голова. – Нас уже кілька разів попереджали, що його можуть спробувати вкрасти.

– Французьке золото?

– Так. Кілька місяців тому в нас виникла потреба зміцнити свої ресурси, і ми із цією метою позичили у французького банку тридцять тисяч наполеондорів. Згодом стало відомо, що ми навіть не розпакували грошей і що вони лежать у нас у підвалі. У ящику, на якому я сиджу, – дві тисячі наполеондорів, перекладених свинцевою фольгою. Наш запас золотих зливків зараз набагато більший, ніж прийнято тримати в одному відділенні, і члени правління виявляють із цього приводу неабиякі побоювання.

– До того ж вельми обгрунтовані, – зауважив Холмс. – Ну, а тепер час трохи підготуватися. На мою думку, десь за годину настане вирішальний момент у всій цій справі.

Холмс зачинив дверцята ліхтаря, і ми поринули в суцільну темряву – таку чорну, якої раніше я ніколи не бачив.

Раптом моє око вловило проблиск світла. Спершу це була всього лише тьмяна цяточка на камінній підлозі. Далі вона видовжилась і перетворилася на жовту смужку, потім несподівано й безшумно утворилася щілина і з’явилася рука – біла, майже жіноча рука, яка ніби щось шукала в колі світла. Із хвилину або й більше рука, карлючачи пальці, стирчала з підлоги. Потім вона так само раптово зникла, і знову все потонуло в мороці, світилася тільки, як і перше, тьмяна цяточка, що позначала щілину між плитами підлоги.

Проте світло зникло лише на мить. З різким скреготом одна із широких кам’яних плит відсунулась набік. Утворився широкий квадратний отвір, з якого заструменіло світло ліхтаря. Звідти визирнуло чисто виголене, схвильоване обличчя… За мить незнайомий уже був коло отвору і тяг нагору свого спільника, теж маленького та гнучкого, з блідим обличчям і кучмою яскраво-рудого волосся.

– Шлях вільний, – прошепотів він. – Ти взяв мішки й зубило?

О, чорт! Стрибай, Арчі, стрибай, а я їх затримаю!

Шерлок Холмс рвонув уперед і вхопив пришельця за комір. Другий пірнув назад у нору – тільки піджак затріщав, коли Джоне учепився йому в поли. У світлі ліхтаря блиснуло дуло револьвера, але хлист Холмса опустився на руку, що його тримала, і зброя з брязкотом упала на камінну підлогу.

– Марні зусилля, Джоне Клей, – чемно промовив Холмс, – у вас немає ніяких шансів.

– Бачу, – відповів той з граничним спокоєм. – Але в мого напарника все гаразд, хоч ви й відірвали йому полу піджака.

– Біля дверей його чекає аж троє, – скептично зауважив Холмс.

– Ого! Ви, бачу, продумали все до дрібниць. Мушу поздоровити вас.

– А я вас, – відповів Холмс. – Ваша вигадка з рудим волоссям – нова і надзвичайно вдала.

– Зараз побачиш свого напарника, – проказав Джоне. – По норах він лазить вправніше, ніж я. Ну, давай надіну тобі браслети.

– Прошу, не торкайтеся мене своїми брудними руками, – мовив наш бранець, коли на його зап’ястках клацнули наручники. – Вам, мабуть, невідомо, що в моїх жилах тече герцогська кров…

– Гаразд, – відповів Джоне, витріщивши очі й хихикаючи. – Так от, будьте ласкаві, сер, пройти нагору, там ми подамо вам кеб, щоб одвезти вашу вельможність у поліцію.

– Оце вже краще, – спокійно мовив Джон Клей.

Він зробив нам трьом загальний уклін і незворушно подався геть у супроводі детектива.

– Містере Холмс, – сказав Меріуезер, коли ми рушили з підвалу слідом за ними, – я навіть не знаю, як наш банк може віддячити вам чи винагородити вас. Немає сумніву, ви запобігли, придушили в зародку одну з найреальніших з усіх мені відомих спроб пограбувати банк.

– У мене були свої власні невеличкі рахунки з містером Джоном Клеєм, – зауважив Холмс. – На цю справу я трохи витратився і, сподіваюсь, банк відшкодує збитки. По суті ж – я вже дістав цілком достатню винагороду, бо мав нагоду взяти участь у єдиній у своєму роді справі й почути дивовижну розповідь про Спілку рудих…

– Розумієте, Вотсоне, – почав Холмс, коли ми сиділи вранці на Бейкер-стріт, – від самого початку було зрозуміло, що оголошення в газеті про Спілку рудих і переписування “Британської енциклопедії” мало єдину можливу мету – щодня на кілька годин усувати з дому нашого не надто розумного лихваря. Шлях, яким цього досягнуто, дивний, але вигадати щось краще справді важко. Спосіб досягти мети, безперечно, підказаний винахідливому розумові Клея кольором волосся його підручного. Чотири фунти на тиждень – це проста принада, на яку спіймався Вілсон, та й що вони для них важили, коли гра йшла на тисячі! Вони дають у газеті оголошення, один шахрай тимчасово наймає помешкання для контори, другий – підохочує свого хазяїна спробувати щастя, і обидва забезпечують собі можливість щодня користатися з його відсутності. Почувши про помічника, який найнявся за половину платні, я зразу збагнув, що в нього є на це поважні причини.

– Але як ви вгадали, що то за причини?

– Якби в домі була жінка, я запідозрив би звичайнісіньку інтрижку. Проте підстав для цього не виявилося. Діло в нашого клієнта невеличке, та й удома немає нічого, що могло б виправдати такі складні приготування й такі витрати. Отже, їх цікавило щось поза межами будинку. Але що? І тут я згадав про любов помічника до фотографії і про те, що він постійно сидить у підвалі. Підвал! Ось де кінчик провідної нитки! Потім я навів довідки про цього помічника рудого і з’ясував, що мені доведеться мати справу з найбільш зухвалим й відважним злочинцем у всьому Лондоні. Авжеж, він щось робив у підвалі – багато годин на день протягом кількох місяців.

Що б це могло кінець кінцем означати? Додуматись можна було лише до одного: він робив підземний хід у якусь іншу будівлю.

Отаких висновків я дійшов, коли ми подалися глянути на місце подій. Я здивував вас, постукавши палицею по бруківці. Це я дізнався, у який бік робиться підкоп – перед будинком чи позаду. Перед будинком його не було. Тоді я подзвонив, – як і сподівався, двері відчинив помічник. У нас із ним траплялися сутички, але в очі один одного ми ще не бачили. Та я не дивився на його обличчя. Коліна його штанів – ось що цікавило мене. Ви, мабуть, і самі помітили, які вони в нього зношені, м’яті, брудні. Вони свідчили про довгі години копання. Залишилося з’ясувати одне: куди вони підкопуються.

Завернувши за ріг, я побачив, що міський і приміський банки стоять впритул до контори нашого друга, і зрозумів: загадку розгадано.

Ви поїхали після концерту додому, а я відвідав спершу Скотленд-Ярд, а потім голову правління банку. Результати ви бачили.

– А як ви здогадалися, що вони спробують пограбувати банк саме цієї ночі? – спитав я.

– Коли вони закрили свою контору Спілки рудих, це означало – їм уже байдуже, дома містер Джейбез Вілсон чи ні, іншими словами – вони закінчили підкоп. До того ж для них було важливо використати його чимшвидше, бо підкоп могли виявити, а золото вивезти. Найзручніший день для них – субота, бо це давало їм для втечі аж два дні. Із цих міркувань я й припустив, що вони з’являться сьогодні вночі.

– Ви міркували бездоганно! – захоплено вигукнув я.

– Цей випадок урятував мене від нудьги, – сказав Холмс, позіхаючи. – Та леле, я знову відчуваю, як вона огортає мене! Усе моє життя – безперервне зусилля врятуватися від банальної одноманітності існування. А отакі маленькі загадки допомагають мені в цьому.

Запитання і завдання до прочитаного

1. Як Шерлок Холмс схарактеризував справу, яку взявся розслідувати? Чи погоджуєтеся ви з такою характеристикою? Поясніть свою думку.

2. Як детектив розгадав злочинний задум? У яких епізодах виявилися його надзвичайні аналітичні здібності?

3. Розкрийте сутність “методу Шерлока Холмса”. Чи хотіли б ви опанувати цей метод? Яке практичне застосування, на вашу думку, він може мати в повсякденному житті?

4. Творча лабораторія. Застосуйте “метод Шерлока Холмса” на практиці: установіть зв’язок між особливостями поведінки кількох своїх однокласників та їхніми звичками й уподобаннями.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Детективи Е. А. По на кіноекрані

Твори Е. А. По неодноразово було екранізовано. Зокрема, у 1970-х роках здобув популярність цикл з дев’яти фільмів за найвідомішими творами письменника, знятий американським режисером Роджером Корманом.

А нещодавно кіномитці спромоглися вповні відтворити багатство фантазії По за допомогою найсучасніших спецефектів і комп’ютерної графіки. Яскравим прикладом сучасного прочитання творів класика стала стрічка “Ворон” (2012) американського режисера Джеймса Мактіга, у якій переплелися факти біографії письменника й сюжети його оповідань. У кінофільмі злочинець скоює серію вбивств за детективними історіями По. Відтак поліція долучає письменника до розслідування і намагається використати його творчу уяву, щоб запобігти подальшим злочинам.

1. Перегляньте кінофільм “Ворон” (режисер Дж. Мактіг, 2012 p.). Порівняйте факти біографії Е. А. По, викладені в підручнику, з їх кінематографічною версією. Як ви гадаєте, чому режисер змінив біографічні відомості про письменника?

2. Чому, на вашу думку, фільм отримав назву “Ворон” (адже так називається вірш, а не детективне оповідання По)?

Кінематографічна шерлокіана

Перший кінофільм про Шерлока Холмса вийшов 1900 р. в Нью-Йорку. Власне, то був фрагмент тривалістю сорок п’ять секунд: злодій виходить з кімнати, входить знову й вилазить через вікно, дивуючи своєю поведінкою Холмса. За століття, що минуло відтоді, геніальний детектив з’явився у двохсот одинадцяти кінострічках. Ця вражаюча цифра, зафіксована в “Книзі рекордів Гіннеса”, засвідчує, що історії про Шерлока Холмсаекранізували частіше за будь-які інші твори світової літератури.

До найкращих фільмів про сищика з Бейкер-стріт належить легендарний радянський серіал “Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона”. Головні ролі в ньому блискуче виконали Василь Ливанов (Шерлок Холмс) і Віталій Соломій (доктор Ватсон). Обираючи саме цих акторів, режисер фільму Ігор Масленніков певною мірою орієнтувався на малюнки Сіднея Паже – приятеля Конан Дойла й першого ілюстратора “Пригод Шерлока Холмса”. Глядачі високо оцінили бездоганний смак, почуття міри, дотепність і майстерність акторів, чудову роботу режисера, прекрасне музичне оформлення, здійснене композитором В. Дашкевичем. Заслугою творчої команди є й те, що в телесеріалі напрочуд точно відтворено атмосферу Англії кінця XIX – початку XX ст.

1. Розгляньте кадри з телесеріалу “Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона”. Які риси характерів героїв Дойла відтворили в них актори?

2. Які серії із циклу І. Масленнікова про Шерлока Холмса ви б порадили переглянути своїм знайомим? Чому?

Підсумкові запитання і завдання

Перший рівень

1. Який письменник увійшов в історію літератури як засновник детективного жанру?

2. Назвіть персонажів повісті “Золотий жук”.

3. Хто такий Шерлок Холмс?

Другий рівень

1. Виконайте одне із запропонованих завдань.

А. Хто виявився злочинцем в оповіданні А. Конан Дойла “Пістрява стрічка”? Якою була причина злочину?

Б. У якому оповіданні жертві злочину довелося переписувати “Британську енциклопедію”? Кому й для чого це було потрібно?

2. Прокоментуйте назву повісті По “Золотий жук”.

3. Назвіть і схарактеризуйте оповідача у творах про Шерлока Холмса.

Третій рівень

1. Назвіть особисті якості Леграна, що допомогли йому розгадати таємницю золотого жука.

2. Схарактеризуйте особливості композиції повісті По “Золотий жук”.

3. Які художні прийоми створюють атмосферу таємничості в оповіданнях Конан Дойла про Шерлока Холмса?

Четвертий рівень

1. Дайте визначення поняття “літературний детектив”. На прикладах прочитаних творів укажіть характерні ознаки детективної літератури.

2. Що таке точка зору в літературному творі? Проілюструйте відповідь прикладами з прочитаного оповідання А. Конан Дойла.

3. Складіть порівняльну характеристику доктора Вотсона і Шерлока Холмса.

Теми творів

1. “Шерлок Холмс і доктор Вотсон – класичний детективний дует”.

2. “Зображення винахідливості та кмітливості в оповіданні Е. А. По “Золотий жук””.

3. “Закони детективного жанру в оповіданнях А. Конан Дойла про Шерлока Холмса”.

Клуб книголюбів

1. Виконайте одне із запропонованих завдань.

А. Порівняйте повість “Золотий жук” з романом P. Л. Стівенсона “Острів Скарбів”. Які елементи пригодницької літератури, “винайдені” По, використав Стівенсон?

Б. Складіть порівняльну характеристику Леграна, героя повісті Е. А. По “Золотий жук”, і Шерлока Холмса з оповідань А. Конан Дойла.

2. Поясніть, чому англійський письменник Г. Уеллс сказав: “Шерлок Холмс – це людина, яка ніколи не жила, але ніколи й не помре”.

3. Подискутуймо! Чи погоджуєтеся ви з тим, що Шерлок Холмс міг розслідувати злочини без доктора Вотсона? Обгрунтуйте свою позицію.

4. Як ви гадаєте, чи зміг би Легран розкрити злочин, описаний в оповіданні “Спілка рудих” (або “Пістрява стрічка”), а Шерлок Холмс – знайти скарб золотого жука? Поясніть свою думку.

5. Прочитайте кілька оповідань А. Конан Дойла про Шерлока Холмса, які не ввійшли до підручника. Чи можна стверджувати, що їх побудовано за схемою, описаною В. Шкловським (с. 204)? Обгрунтуйте свою відповідь.

6. Творча лабораторія. Групова робота. Розділившись на дві групи, виконайте одне із запропонованих завдань.

А. З огляду на художні особливості творів Е. А. По та А. Конан Дойла складіть порадник “Як написати класичний детектив?”.

Б. За прочитаними оповіданнями А. Конан Дойла складіть “досьє1” на Шерлока Холмса.

1Досьє – зібрання документів, відомостей, які стосуються якогось питання, певної справи, людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

СПІЛКА РУДИХ – ДЕТЕКТИВНИЙ ГЕНІЙ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links