Природа в сприйнятті И. С. Тургенєва

ПРИРОДА В СПРИЙНЯТТІ И. С. ТУРГЕНЄВА Однієї із самих болісних загадок для Тургенєва завжди була Природа, тому що вона для письменника була щирим Бо-Ясеством. У її сутності він намагався знайти гармонію й спокій. Але Природа й жахала його – свого співака – байдужістю й відсутністю видимої мети у твориться нею життя: “…вона змушує кров звертатися в моїх жилах без усякої моєї участі, і вона ж змушує зірки з’являтися на небі, як прищі на шкірі, і це їй однаково нічого не коштує, і немає їй у тім великої заслуги. Це штука – байдужа, наказова, ненажерлива, себелюбна, гнітюча – це життя, природа або Бог; називайте її як хочете, але не поклоняйтеся їй… Тому що в акті утвору полягає не більше слави, чим є слави в падаючому камені, у поточній воді, у шлунку, що переварюється…” – писав И. С. Тургенєв 28 липня 1846 року Поліні Віардо

Природа була для Івана Сергійовича й першопричиною гамлетівського початку – одного із проявів її загального закону, він бачить у ній “загальну й нескінченну гармонію”, у якій існують геть усе. Всі життя зливаються у світове життя – це загальна таємниця, що ми бачимо й не бачимо. У Природі все відособлено й у той же час злита – це загальна таємниця. Людині часом важко або навіть неможливо знайти заспокоєння в “нескінченності гармонії”, тому що вона поза розумом. Байдужність Природи, втілена в непорушності

її законів,- от що харчувало космічний песимізм Тургенєва

“Для мене в непохитності законів природи є найжахливіше, тому що я ніякої мети, ні злий, ні благий, не бачу в них”,- говорив він Полонскому наприкінці життя. Смутним підсумком подібних міркувань став вірш у прозі “Природа”. Поет звертається до “нашої загальної матері” з питанням про її турботи: “не про чи майбутні долі людства” вони? Але виявляється, що предмет для її дум – “Як би додати більшу силу м’язам ніг блохи, щоб їй Зручніше було рятуватися від ворогів своїх”. Поет вражений: “Але хіба ми, люди, не улюблені твої діти?” Природа ж холодно спокійна: “- Усе тварини мої діти,- промовила вона,- і я однаково про їх піклуюся – і однаково їх винищую

– Але добро… розум… справедливість…- пролепетав я знову.

– Це людські слова,- пролунав залізний голос.- Я не відаю ні добра, ні зла… Розум мені не закон – і що таке справедливість? Я тобі дала життя – я її відніму й дам іншим, чирвам або людям… мені однаково…

А ти поки захищайся – і не заважай мені!” Розум художника не може осягнути цього протиріччя й безнадійності існування – розум шукає опори. Тургенєв – прекрасний лірик, його й прозаїчні добутки буяють описами картин природи. Причому природа в них співзвучна настроям героїв або виступає в контрасті з ним. Це типове для XIX століття зображення природи одержало своє продовження в добутках Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Н. Некрасова. І сьогодні ми часто дивимося навколо очами И. С. Тургенєва

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Природа в сприйнятті И. С. Тургенєва