Образ України в поезії Володимира Сосюри


Поетами славна наша Україна – всі вони її діти, від Шевченка до Стуса, серед них і мужній Каменяр, і Леся Українка, і Тичина, і Рильський, і Бажай, і Малишко, і наші сучасники. Всі вони – наша гордість, всі вони оспівували рідний край, нашу Україну.
Особливо виразно ми бачимо це у творчості “кароокого солов’я” Володимира Сосюри. “Особливо”, бо тематика його поезій не така різноманітна, як, скажімо, у Рильського або Тичини. Він – поет Вітчизни і кохання, що злилися у його душі в одне ціле.
І в очах твоїх, кохана, Міниться і лине, Сонцем щастя осяяна, Моя Україна. (“Україні” Саме слово “Україна” лише в одному томі з трьохтомника В. Сосюри вживається понад 150 разів. А якщо додати слова “Батьківщина” і “рідний край”… Проте це не свідчить про якусь одноманітність.
Для юнака з Донбасу, воїна і поета В. Сосюри, Україна – це солов’ї і журавлі, золоті жоржини і “васильки у полі”, це конвалії і пролісок, багряні маки серед жита і “розривів грізні маки”, вишні у цвіту і навіть “дими вишневі”… Ми знаходимо у поета опис всіх пір року і часів доби: “червону зиму”, “осінь златокосу на баскім коні”, “ночі солов’їні” та “вітер молодий світання”.
Стиль Сосюри – акварельна виразність, його улюблені тропи: епітети і порівняння, він сприймає і передає світ через нюанси кольорів.


Не зів’януть квітки, не погаснуть огні, шле привіт нам весна солов’їна,
І як сад навесні, і як зорі ясні, Розцвітає моя Україна. (“Мрійний вечір”) Наче символи високого людського духу, змальовані Лавра і златоглава Софія. Взагалі архітектурні пам’ятники і просто пам’ятники часто згадуються у віршах Сосюри.
Унизу Дніпрові хвилі плачуть на зорі… На Аскольдовій могилі Сплять богатирі… Сплять визвольники Вкраїни непробудним сном… (“Аскольдова могила”) Зворушливі рядки присвячує поет описам природи. Та не лише природа і пам’ятники архітектури постають у віршах поета. Україна для Сосюри – це й прекрасні її діти. Він зображує ділу галерею синів та дочок України. Це швець і лісоруб, ковалі і шахтарі (їм присвячено навіть десятки віршів), мулярка й одкатниця, вчителі, комбайнери… Не забуто і видатних людей, і безіменних трудівників і воїнів. Ось як оспівує Сосюра юнака, що кинувся на ворожий кулемет:
Сіяли очі, як живі, Якоюсь дивною красою, І сонце сходило в крові, благословляючи героя. Зрештою, це весь народ України, і для кожної людини поет намагається знайти тепле поетичне слово.
Україна для Сосюри – це її славетна історія, він згадує і “воїнів суворих Святослава, і Богдана Хмельницького, і лицарів, що “Карла і Наполеона прогнали з рідної землі”. Не забута і мова – “душа голосна України”. Лірик і патріот, Сосюра закоханий у “мову матері своєї”, він чудово розуміє, що “без мови рідної… й народу нашого нема”, що людина, яка забула рідне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок “що вітер з дерева зрива” і несе у безвість.
О місячне сяйво і спів солов’я, Півонії, мальви, жоржини! Моря бриліантів – це мова моя, Це мова моєї Вкраїни. (“О мова моя!”) Свій рідний край закликає любити Сосюра. Любити всією душею, як матір, як все найдорожче, що має людина у цьому світі:
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди… Цей заклик прозвучав у ті роки, коли любов до рідної української (а не російської великодержавної) Вітчизни вважався трохи не злочином. Тож хай він звучить у наших серцях сьогодні, а не лишається порожнім звуком. Бо про нашу вільну державу йдеться у цьому заклику:
Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі. (“Любіть Україну”)



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України в поезії Володимира Сосюри

Categories: Твори з літератури

Links