Обговорення назви твору Умберто Еко “Ім’я троянди”

Спочатку У. Еко хотів назвати книгу “Абатство злочинів”, але такий заголовок налаштовував читачів на детективний сюжет і збив би з пантелику тих, кого цікавить тільки інтрига. Мрія автора назвати роман “Адсон з Мелька” займає начебто нейтральну позицію. Заголовок “Ім’я троянди”, відзначає У. Еко, підійшов йому, “тому що троянда символічна фігура, насичена змістами настільки, що змісту в неї майже немає… Назва, як і задумано, дезорієнтує читача… Назва повинна заплутувати думки, а не дисциплінувати їх”. У такий спосіб письменник підкреслює, що текст живе своїм власним життям. Звідси нові, різні інтерпретації, на які і повинна налаштовувати назва роману.

Італо Кальвіно, відомий італійський письменник XX століття, творчість якого також пов’язана з модернізмом, писав: “Хто ми такі, ким є кожний з нас, якщо не комбінацією досвіду, інформації, читання і вимислу? Кожне життя це енциклопедія, бібліотека, реєстр предметів, сукупність ігор, що безупинно перемішуються й упорядковуються в довільних комбінаціях. Своїм романом У. Еко довів справедливість цього.

Роман супроводжують “Нотатки на полях” “Імені троянди”, у яких автор блискуче розповідає про створення свого роману. Роман закінчується латинською фразою, що перекладається так: “Троянда при імені колишньому – з нашими надалі іменами”. Як відзначає

сам автор, вона викликала багато питань, тому “Нотатки на полях” “Імені троянди” починаються з “пояснення” змісту заголовка.

“Я написав роман тому, що мені захотілося, – пише автор. Думаю, що це достатня підстава, щоб сісти і почати розповідати. Я почав писати в березні 1978 року. Мені хотілося отруїти ченця. Думаю, що будьякий роман народжується від подібних думок. Інша м’якоть нарощується сама собою”.

Дія роману відбувається в добу Середньовіччя. Автор пише: “Спершу я збирався оселити ченців у сучасному монастирі. Але оскільки будьякий монастир, а особливо абатство, дотепер живе пам’яттю середньовіччя, я розбудив у собі медієвіста від зимової сплячки і почав копатися у власному архіві. Монографія 1956 року з середньовічної естетики, сотня сторінок 1969 року на ту ж тему; кілька статей; заняття середньовічною культурою в 1962 році, у зв’язку з Джойсом; нарешті, у 1972 році – велике ослідження з Апокаліпсиса і ілюстрації до тлумачення Апокаліпсиса Беата Лієбанського: загалом, моє середньовіччя підтримувалося в бойовій готовності. Я вигріб купу матеріалів – конспектів, ксерокопій, виписок. Усе це відбиралося, починаючи з 1952 року, для досить незрозумілих цілей: для історії виродків, для книги про середньовічні енциклопедії, для теорії списків… У якийсь момент я вирішив, що оскільки середньовіччя – моя уявна повсякденність, найпростіше помістити дію прямо в середньовіччя”.

“Отже, я вирішив, що розповідь піде не тільки про середні століття. Я вирішив, що розповідь почнеться з середніх століть, з вуст літописця тієї епохи”, – пише автор. З цією метою Умберто Еко перечитав величезну кількість середньовічних хронік, “навчався ритму, наївності”. На думку Еко, робота над романом – захід космологічний: “Для розповіді насамперед необхідно створити певний світ, якнайкраще облаштувавши його, продумавши до деталей. У створеному мною світі особливу роль відігравала Історія. Тому я нескінченно перечитував середньовічні хроніки і в міру читання розумів, що в роман неминуче прийдеться вводити такі речі, яких спочатку в мене й у думках не було, – наприклад, боротьбу за бідність і гоніння інквізиції на напівбратів.

Скажімо, чому в мене в книзі з’явилися напівбрати, а з ними – чотирнадцяте століття? Якщо вже складати середньовічну повість, мені б узяти XIII чи XII століття – ці епохи я знав набагато краще. Але потрібен був детектив, слідчий. Найкраще англієць (інтертекстуальна цитація).

Цей слідчий повиннен був відрізнятися любов’ю до спостережень і особливим умінням тлумачити зовнішні ознаки. Такі якості можна зустріти тільки у францисканців, і то – після Роджера Бекона. У той же час розроблену теорію знаків ми знаходимо тільки в оккамістів. Вірніше, раніш вона теж існувала, але раніше інтерпретація знаків або носила чисто символічний характер, або бачила за знаками лише ідеї й універсали. І тільки від Бекона до Оккама, в цей єдиний період, знаки використовувалися для вивчення індивідуалій. Так я зрозумів, що сюжет доведеться розгортати в чотирнадцятому столітті, і залишився дуже незадоволеним. Це мені було набагато сутужніше. Раз так – і нові читання, а за ними – нове відкриття. Я твердо зрозумів, що францисканець чотирнадцятого століття, навіть англієць, не міг бути байдужим до дискусії про бідність. Тим паче, якщо він друг чи учень Оккама, чи просто людина його кола. До речі, спершу я хотів зробити слідчим самого Оккама, але потім відмовився від цієї думки, тому що як особистість він мені малосимпатичний”.

Автор так пояснює причину вибору даного часу у своєму романі: “Чому дія датована саме кінцем листопада 1327 року? Тому що до грудня Михайло Цсзенський вже в Авіньйоні. От що значить до кінця облаштувати світ історичного роману. Деякі елементи – такі, як число сходинок – залежать від волі автора, а інші, такі, як пересування Михайла, залежать тільки від реального світу, що зовсім випадково, і тільки в романах цього типу, втискається в довільний світ оповідання”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Обговорення назви твору Умберто Еко “Ім’я троянди”