О плюсах і мінусах “Блакитної троянди”

Леся Українка сміливо застосовує нові прийоми в характеристиці персонажів, прийоми, на той час уже запроваджувані в російській та норвезькій драматургії. Ми вже говорили про некритичне використання поширеного мотиву хворості головного персонажа. Леся Українка робить спроби застосувати діалог, побудований на підтексті, вживаному в драмах Ібсена та Чехова. Щоправда, драма не всюди витримана на рівні відзначених нами діалогів. Ідеться лише про спроби в цьому напрямі.

Вже в наш, час маємо спроби глибше розібратися в плюсах і мінусах “Блакитної

троянди”. Окремі зауваження були не позбавлені слушності. Наприклад, вказувалося на такі драматургічно не розроблені місця, як певний розрив між почуттями героїні в третій дії порівняно до попередньої, як раптовість вибуху божевілля або слабше розроблений образ Ореста, що не став до пари сильному і вольовому, добре виписаному характерові Любові, тощо. Проте й тут повторилися стереотипні кваліфікації п’єси, почерпнуті з старих джерел. Різко негативно оцінив драму А. Гозенпуд, який звів її до рівня “натуралістично-мелодраматичної” епігонської драми, поганого наслідування Ібсена й Гауптмана: “вона

являє собою більшою мірою п єсу, позначену чужим впливом, ніж оригінальний твір”

“Блакитна троянда” – психологічна драма настрою. Дія в ній розвивається не лише й не стільки в зовнішніх виявах, а насамперед у поступовому наростанні внутрішньої психологічної трагедії в житті головних персонажів. З цього погляду попередниками Лесі Українки були не тільки Гауптман і Ібсен, а й Пушкін з своїми “маленькими трагедіями”, з увагою до розкриття психологічного стану людини. Цей принцип застосовував і її сучасник Чехов, відомий уже на той час у драматургії як автор “Іванова”. У Ібсена Леся Українка могла запозичити деякі деталі психологічної характеристики образу. З Ібсеном і Гауптманом “Блакитну троянду” споріднює тема спадковості, щоправда, до них ще широко розроблена в романах Золя. До речі, Золя і Ібсеи згадуються в драмі, чим стверджується свідомий зв’язок з їх творчістю.

У “Блакитній троянді” тема спадковості відступає на другий план перед основним – шуканням особистого щастя в житті і неможливістю знайти його. На місці спадкового божевілля могла бути інша причина, інша перешкода, сила почуттів Люби й Ореста від того не змінилася б. Почуваючи себе неспроможною дати щастя іншій людині, Гощинська і тоді так само терзала б свою душу і зрештою так би й не досягла щастя в житті там, де іншим воно здавалося б цілком реальним. Саме тому в драмі “Блакитна троянда” поряд з Орестом і Любою весь час ідуть Милевський і Саня, які не вагаються довго і вважають себе щасливими. Милевський, незважаючи на своє підлегле становище в шлюбі, задоволений власним життям.

Даремно критики говорили про невиразність другорядних персонажів. Якщо лікар, Острожин, панночки – постаті епізодичні, окреслені одним-двома штрихами, то Олімпіада Іванівна і Груїчева – цілком визначені характери, а Милевський і Саня стають типовим узагальненням модернізованого міщанства. їх ролі перестають бути суто службовими. Люба і Орест, з одного боку, Милевський і Саня, з другого,- це два розуміння особистого життя, два погляди на життя, дві форми життя. Один – допитливість, прагнення нового, вічне шукання; другий – задоволення власним кубельцем, міщанським затишком. Залишаються задоволеними Милевські, страждають Гощинські.

Слабкість Лесі Українки – молодого драматурга – була в тому, що вона пом’якшила, порівняно до тогочасних її поезій, соціальне мотивування трагедії своїх героїв, фабулу твору ускладнила спадковим божевіллям. Введення спадкового божевілля у драму “Блакитна троянда” слід розглядати не як вплив західноєвропейської драматургії, а скоріше як данину традиції, яку Леся Українка скоро переборола. Можна вказати й на деякі реальні прототипи образів “Блакитної троянди”. Так, дочка М. Старицького згадувала про одну знайому Лесі Українці родину, в якій було спадкове божевілля.

Та справа, зрештою, не в цьому. Незважаючи на всі слабкості першого драматургічного твору Лесі Українки, “Блакитна троянда” – в цілому позитивне явище В історії української драматургії. Це була перша справді психологічна драма з життя інтелігенції, написана українською мовою, драма, в якій поставлено складне питання тогочасності, драма, спрямована проти міщанського “щастя” милевських, проти зоологічного шовінізму острожиних.

“Блакитна троянда”, всупереч царським урядовим заборонам, поширювала тематичні та ідейні межі української драматургії, разом з “Таланом” Старицького, на основі використання кращих традицій українського, російського та зарубіжного театру, торувала шлях українській психологічній драмі демократичного спрямування. Невдача з поставою “Блакитної троянди” може бути схарактеризована, за влучним свідченням письменниці, словами її сестри: “публіці бракує таких драм, як “Троянда”, але таким драмам бракує акторів” ‘.

“Блакитна троянда” мала значення і в творчості Лесі Українки як перша драма, в якій хоча б у контурах почали вимальовуватися характерні риси улюблених героїв поетеси. Драма свідчила про інтерес Лесі Українки до проблем сучасності. У своїх наступних драматичних творах письменниця подолає слабкості “Блакитної троянди”, розвине ті провідні думки, які в ній були лише накреслені.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


О плюсах і мінусах “Блакитної троянди”

Categories: Твори з української літератури

Links