Історія державності Месопотамії

У Південній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям, Дворіччям). Саме тут зародилася характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація й створилися ранні форми державності.

Початково ця цивілізація складалася з двох частин – Шумеру на півдні (шумери – це стародавній індоєвропейський народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу) та Аккаду в центрі (аккадці – це семітські племена

з сирійсько-месопотамського степу).

На території Месопотамії багато разів змінювали одне одного державні утворення – Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, держава Хеттів, Іран та ін.

Першим державним утворенням був Шумер, але це умовне поняття, бо держави з такою назвою не було. Близько 3000 р. до н. е. на цій території виникли міста-держави, якими управляли царі-жерці: Ур, Урук, Лагаш, Ніппур.

У 2234 р. до н. е. правитель Аккада Саргон Давній підкорив більшу частину Двуріччя, об’єднав міста в державу і заснував династію, що правила державою 150 років.

У XX – XVІІ ст. до н. е. наймогутнішим державним утворенням

тут стає Вавилон, розквіт якого припадає на XVІІ ст. до н. е. – часи правління старовавилонського царя Хаммурапі, відомого своїм законодавчим кодексом (т. зв. “Закони Хаммурапі”, що включали 282 статті, висічені на чорному базальтовому стовпі, які відбилися і в 10 біблійських заповідях). Ці закони вперше в історії людства зафіксували інститут приватного права і не тільки вважалися взірцем для всієї вавилонської культури, а й були покладені в основу римського приватного права, на якому базується все сучасне цивільне право (Закони Хаммурапі на 23 століття старіші за римське приватне право).

З XІV по VІІ ст. до н. е. тут починає формуватися Ассирійська держава. Розквіт держави припадає на VІІ ст. до н. е., коли Ассирія підкоряє собі майже всю Передню Азію, стає однією з “великих імперій” Стародавнього Сходу. Але в цьому ж столітті, за часів царя Ашшурбанапала (669 -630 рр. до н. е.), відомого як засновника найдавнішої бібліотеки з 25 тис. клинописних табличок, держава переживає кризу і підкоряється нововавилонському царю Навуходоносору.

Настає епоха Нововавилонського царства (605 – 562 рр. до н. е.) – епоха Навуходоносора.

Потім – Аххеменідська держава персів, потім Іранська держава, яку і підкоряє в тому ж 332 р. до н. е. Олександр Македонський. Тобто державність Месопотамії трохи молодша за єгипетську.

Але якщо єгипетська культура була єдиною, канонічною протягом 30 століть, то культура Месопотамії – це культура різних держав і різних народів. Вона змінювалася. І коли одна держава підкоряла собі іншу внаслідок боїв, держава-переможець знищувала культурні цінності переможених.

Але (друге “але”) ці різні культури мали спільні риси, які суттєво відрізняли месопотамську культуру від єгипетської. Як правило, культуру Месопотамії визначають як вавилонську, в той же час вавилонська була спадкоємницею шумеро-аккадської культури. Саме тому важливо зрозуміти типологічні риси культури Месопотамії, через те ми і будемо їх виділяти.

Писемність

По-перше, ця культура (як і культура Єгипту) народилася в епоху неоліту і так само, як і Єгипет, вона мала дуже важливий знак, член культурної тріади – писемність, яка виникла, може, й раніше, ніж в Єгипті.

Але писемність Шумерів відрізнялася і за формою, і за способом запису, які були обумовлені природою Шумера.

Природа була грізною: дві ріки розливалися несподівано, йшли дощі, що руйнували дамби, затопляли посіви, перетворюючи тверду поверхню землі в море грязюки. Природа руйнувала все, що робила людина. Але шумери змогли прокласти ірригаційні канали, висушити болото, виробити з глини цеглу.

Саме глина й болотні рослини і стали тим матеріалом, що застосовувався для письма. Нічого не маючи навкруги, крім болота та глини, шумери почали писати на глиняних табличках (або таблетках) очеретовими паличками.

З книги Крамера (а це сьогодні найвидатніший шумеролог у світі) ви дізнаєтеся про спеціальні школи для писарів (це були світські школи та школи для жерців, де навчалися хлопці (іноді дівчата-жриці). Писар – важлива посада, бо він, як в Єгипті, вів документи, бухгалтерію, робив надписи. Тобто писемність у шумерів народилася з практичних потреб. Напри-кінці ІІІ тис. до н. е. почали записувати молитви, релігійні твори. І тільки з ІІ тис. до н. е. у Вавилонії розвивається багата літературна та наукова писемність.

Розшифрував це письмо Фрідріх Шпігель. Самуел Крамер, американський шумеролог (до речі, він народився 1897 р. під Києвом, а 1905 р. батьки, рятуючись від єврейських погромів, поїхали до Америки) в книжці “Історія починається в Шумері” доводить, що багато речей шумери зробили вперше в історії світової культури:

Склали перші астрономічні календарі та правові кодекси. Шумерське право стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій; тут була винайдена арифметика і зародилася геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні та кубічні корені; колесо; мали досить розвинену систему освіти; перший в історії двопалатний парламент; першу легенду про Рай і Потоп; першу спробу розповісти про страждання і смиренність – поема “Людина та її божество” про те, що людина у своїх стражданнях може сподіватися тільки на своє божество – тобто ангела-хранителя (тому йому й треба служити).

Вавилонську культуру, що була спадкоємницею шумеро-аккадської, пов’язували з шумерами спільні уявлення про виникнення світу (космогонія) та спільна теогонія (виникнення богів). У вавилонців, шумерів, аккадців ці боги мали навіть схожі імена й однакові функції.

І шумери, і вавилонці вважали (подібно до єгиптян), що все народилося з водяного хаосу. Але для них головним богом стає не сонячний бог, а бог неба – Ан. Всесвіт вони називають Ан-Кі. Тобто Небо-Земля, Кі – богиня Землі. Ці два елементи роз’єднуються третім, який має центральне значення для шумерів – Енліль або Ліль (повітря, вітер – атмосфера). З Енліля народжуються і зірки, і сонце, і місяць: він головний. Але ж є ще одна важлива стихія, силу якої відчували на собі шумери. Це вода – Енкі.

Пантеон шумеро-вавилонських богів являв собою щось подібне до зборів, де головував Енліль, далі за рангом ішли сім богів, “що вершили долі”, так звані Аннунаки (тобто сини й дочка Ану), а вже потім ще п’ятдесят “великих богів”. Якщо в Єгипті була еннеада, то тут – “сімка” богів.

Імена богів у шумерів і аккадців схожі:

Ан – Ану, Енліль – Еліль, Енкі – Єйя, Нанна – Сін (бог Місяця), Інанна – Іштар (богиня кохання). Міфологія вже була антропоморфною – тобто богів уявляли в образі людей, що одружувалися, хворіли, їли, пили і навіть вмирали.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історія державності Месопотамії