Трагічна історія народу у творчості О. І. Солженицина

Олександр Ісайович Солженицин є одним з тих письменників, які жили й творили у важкі роки Радянської Росії. Це була сталінська епоха, охарактеризована пануванням у країні насильства, деспотизму, сваволі влади. Страждання народу, викликані несправедливістю соціального ладу, хвилювали письменника. Солженицин був одним з перших, хто сказав правду про долю селянства, про його проблеми, зображуючи трагічне життя воістину російської людини й причини його нещастя в оповіданні “Матрьонин двір”. Жителі села Тальново, у якій відбувається дія

оповідання, існують у жахливих умовах: відсутні електрика, квитки на залізничний транспорт, медичні установи. Самітність хворої жінки скрашували лише “кішка, миші й таргани, що живуть за стінкою”. Матрьона навіть “не тримала радіо по бідності”, з худобини мала лише козу, що вона із працею прогодовувала. “Козі вона вибирала з підпілля саму дрібну картоплю, собі – дрібну, а мені – з куряче яйце”.

Автор описує гірке життя колгоспниці. Матрьона втратила чоловіка й шістьох дітей. “Мабуть було багато несправедливостей з Матрьоною: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть

століття проробила в колгоспі, але тому що не на заводі – не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника”. Жінці доводилося довго ходити за довідками, але її постійно відсилали назад. Все це говорить про бюрократичні закони країни, про експлуатацію державою простого народу. Селянство не могло користуватися продуктом своєї ж праці, усе діставалося урядовим органам: “ричали навкруги екскаватори на болотах, але не продавалося торфу жителям, а тільки везли – начальству”. Баби змушені були красти торф, щоб вижити взимку. Держава відрізала городи в трудівників країни, позбавляло їхньої плати за важку працю. “А що – пенсія? – заперечували інші. – Держава – воно хвилинне. Сьогодні, бач, дало, а завтра забере”. Дійсно, держава мало за ніщо, не цінувало головних годувальників Росії. Селяни не почували себе вільними, у них намагалися задавити, знищити почуття власного достоїнства.

Така соціальна нерівність вплинула на суспільство, на його світогляд. У нелюдських умовах люди поступово озлобляються, намагаються вижити будь-яким шляхом, забуваючи про совість, чесність, справедливість. Матрьону оточують жадібні, корисливі люди. Її родичів цікавить тільки нажива – старий Матрьонин будинок, єдине, що залишилося в старої жінки. Вони ведуть суперечку про те, кому ж дістанеться будинок Матрьони, ще до її смерті. Фадея, людини, що колись любив бідну жінку, трьох сестер Матрьони цікавить тільки власне благополуччя.

Але Матрьона живе за іншими законами: за законами добра, всепрощення, любові. Вона постійно відгукується на чуже прохання, виконує всяку важку роботу. Душа героїні повна почуття жалю: з жалості дала притулок кішці, виростила чужу дочку. Це глибока натура з багатим духовним світом. Незважаючи на труднощі, Матрьона знаходить радість у важкому житті: у роботі, у спілкуванні із природою, навіть у фікусах, які вона кинулася рятувати під час пожежі. “Не вибивалася, щоб купити речі й потім берегти їх більше свого життя”, як це робило більшість людей. “Не гналася за вбраннями. За одягом, виродків і лиходіїв”. Духовно Матрьона вище своїх односільчан. Але героїня гине. І трагедія її в тім, що суспільству, у якому вона жила, далеко щирі людські прагнення. Матрьона самотня. “Не зрозумілим і кинута навіть чоловіком своїм, похоронивши шість дітей, але не чужа сестрам, зовицям, смішна, дурним-дурній-по-дурному працююча на інших безкоштовно, – вона не зібрала майна до смерті. Брудно-біла коза, кішка, фікуси… Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не стоїть село. Ні місто. Ні вся земля наша”. Трагізм оповідання полягає в тім, що матеріальне зубожіння народу переростає в духовне. За жорстокістю й черствістю люди не бачать, не цінують і гублять добро. Олександр Солженицин перший сказав правду про трагічний історії російського народу. Потім по його шляху підуть такі ж воістину народні письменники, як Абрамов, Шукшин і ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Трагічна історія народу у творчості О. І. Солженицина