Дивовижна лірика Вітезслава Незвала


Учнівський твір. Чеський поет Вітезслав Незвал залишив навчання на філософському факультеті Празького університету, щоб стати професійним поетом. “Щохвилини потрібно винаходити”, – стверджував Незвал і постійно шукав, пробував, знаходив, робив відкриття. Він цікавився театром, мріяв працювати для кіно, малював, коли під час гітлерівської окупації йому було заборонено друкуватись. Головна пристрасть Незвала – поезія. У 1923 р. Незвал “винаходить” пое-тизм. Однак уже в 1927 р. він писав, що із семи літер у слові “поетизм” залишає лише чотири перші. Незвал намагався створити власний варіант сюрреалістичного мистецтва і у 1934 р. представив новоствореяу групу чеських сюрреалістів на 1-у з’їзді радянських письменників. Із 1938 р., розчарувавшись у сюрреалізмі, він визнав своїм художнім методом соціалістичний реалізм, хоча, як сказав російський письменник Ілля Еренбург, Незвал “був надто широкий для будь-яких рамок”. Тільки в одному Вітезслав Незвал лишався незмінним усе життя – у любові до Праги, міста, вічним пішоходом якого він себе усвідомлював і міфічний образ якого створив у своїй поетичній книзі “Прага з пальцями дощу” (1936).

Мені дуже сподобався вірш В. Незвала “Елегія”:

Колись і ми станемо забутими поетами хтось інший прийде нам на зміну за наші труди нагородою буде чудова гармонія Ми що роками несли


прапори і пізнали усе що здатна пізнати людина будемо зустрічати заходи сонця без гіркоти і мук зрозумівши нарешті життя то безмежний спокій а не пошуки марної слави не бажання подобатись будь-кому бачити речі голими без тіні цинізму і самозречено любити як люблять старіючі люди коли відходять кудись щоб прожити поему життя яку філософи назвали щастям.

(Переклад Андрія Малишка)

У цьому вірші Вітезслав Незвал не хоче, щоб його твори забували люди, але він мав надію, що на зміну його поколінню прийдуть молоді талановиті поети. Незвал пройшов тяжкий життєвий шлях: “… і пізнали усе що здатна пізнати людина”. Поет пізнав щастя тільки на схилі своїх років. Коли він зрозумів нарешті життя, то очікує від нього тільки безмежного спокою. Незвал ніколи не шукав собі слави, він писав про все, що бачив на власні очі, що сам пережив. Поет мав надію, що людство житиме краще, щоб не було ні страхів за своє життя, за своє майбутнє, ніякого лиха, ні людських страждань, ні мук.

У вірші “Елегія” Незвал згадує, який важкий життєвий шлях був пройдений його поколінням. Але вони не тільки страждали, але й мріяли, писали, малювали. То були найкращі творчі роки. А зараз він наче прощається зі своїм поетичним життям, але задоволений тим, що прожив його з гідністю.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дивовижна лірика Вітезслава Незвала

Categories: Шкільні твори

Links