Інтимна лірика Кобзаря

Земний світ для великого Кобзаря – це світ “широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть:
Єсть серце єдине, серденько дівоче,
Що плаче, сміється, і мре, й оживає.
Святим духом серед ночі
Понад ним витає.
Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, “чужу чорнобриву”, згадував щастя вже від того, “як побачить диво – твою красоту”.

У найжорстокіших умовах царськоі солдатчини він писав:
Ми вкупочці колись росли.
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх.
Пташиний спів вивів у долину “з біленької хати” дівчину в “білій свитині” до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини. Кохання – ось дб земний рай. “Якого ж ми раю у Бога благаєм?” – запитує поет (“Зацвіла в долині…”). Адже без кохання людина не може жити, без кохання “літа тії молодії марне пронеслись”, без кохання “не живем, а тілько
ходим та згадуєм тії годи, як жили колись” (“І широкую долину…”). Поет розуміє, що без милого страшна жіноча недоля:
Ой мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
(Не тополю високую…)
Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Пташечка зраділа
І защебетала.
Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім’ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності:
Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись…
(Минули літа молодії…)
Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя:
А я буду груші рвати,
Діткам подавати…
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
Тойді, серце, як бралися,
Сі древа садив я…
Щасливий я! –
І я, друже,
З тобою щаслива!
(Подражаніе)
Отже, Зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Інтимна лірика Кобзаря