Дивовижна теорія Раскольникова
Головним героєм роману “Злочин і покарання” є Родіон Розкольників. “Він був чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, темно-русявий, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий”. Родіон одягнений був бідно: “Він був до того зле одягнений, що інший, навіть і звична людина, посовестился б удень виходити в таких лахміттях на вулицю”. Розкольників змушений був кинути навчання через те, що в нього не вистачало грошей, через нервове й фізичне виснаження. Жив він у невеликій комірці зі старими жовтими шпалерами, з меблів були три
Розкольників був “задавлений бідністю”, тому не міг заплатити господарці навіть за таке злиденне житло. Із цієї причини він намагався не показуватися їй на очі
Розкольників розуміє, що мир улаштований не справедливо, і він його відкидає. Протест Раскольникова проти несправедливого миру виливається в індивідуальний бунт. Він створює свою теорію, відповідно до якої люди діляться на дві категорії: “владні й люди звичайні”. “Владарів” дуже мало у світі, це ті, хто здійснює прогрес суспільства, такі, як Наполеон
Їхнім завданням
Для того щоб перевірити, до якої категорії людей він належить, Родіон зважується на вбивство старухи-процентщици. Перевірка своєї теорії, що він висунув, і була головною причиною злочину, а допомога “принижен і ображеним” була главою причиною злочину, а допомога “принижен і ображеним” була для нього тільки моральним виправданням. Друга причина – матеріальна. Розкольників знав, що баба багата, але всі її гроші пропадають зрячи. Він розуміє, що на них можна врятувати десятки життів. І третя причина вбивство – соціальна. Ограбувавши бабу, він зміг би продовжувати навчання в університеті, жити вдостатке.
У світі, у якому живе Розкольників, порушення моральних норм стало справою звичайним і, на його думку, убивство людини не суперечить законам цього суспільства. Але у своїх логічних злочинах він не врахував одного: якщо на шлях насильства встає добра людина, що не може бути байдужий до чужого болю й страждань, те неминуче він приносить горе не тільки іншим, але й самому собі. У своїй теорії Розкольників забув про людські якості: совісті, сорому, страху
Після здійснення злочину Розкольників відчуває себе відірваним від навколишнього світу, від близьких йому людей. Його охоплював страх від думки, що хтось знає про його вчинок, він боявся всього (здригався від шереху в кімнаті, від окрику на вулиці). У ньому заговорив розум, він зрозумів, що не “владар”, а “тварина тремтяча”. І пізнання, до якого Розкольників так прагнув, обернулося для нього страшним розчаруванням. Герой вступає в жорстоку боротьбу, але не із зовнішнім ворогом, а із власною совістю. У його свідомості таїтися надія, що теорія, висунута їм, все-таки виправдається, а в підсвідомості вже панує жах і страх
Але не тільки внутрішній мир Раскольникова підштовхує його до думки про неправильність ідеї, а також і навколишні. Саму значну роль у розчаруванні цих розрахунків Родіон зіграла Соня Мармеладова.
Соня – жертва, і в той же час вона втілення жалю, вона нікого не судить, тільки себе, усіх жалує, любить і допомагає, чим може. Саме в розмовах із Сонею Розкольників починає сумніватися у своїй теорії. Йому хочеться одержати відповідь на питання: чи можна жити, не звертаючи увагу на страждання й мучення інших. Соня всією своєю долею протистоїть його жорстокої й дивної ідеї. І коли Розкольників не витримує й відкривається їй, ця теорія Соню приводить у жах, хоча вона й гаряче співчувала йому. Розкольників, страждаючи сам і змушуючи страждати її, все-таки сподівається, що вона запропонує йому інший шлях, а не явку сповинной.
Убивство повело між людьми й Раскольниковим непереборну рису: “похмуре відчуття болісно, нескінченного самота й відчуження раптом свідомо позначилися в душі його. ” Страждає він і тому, що мати й сестра його, убивцю, люблять. Лише Соня допомагає йому знайти сенс життя, допомагає очиститися духовно й морально й почати важкий і поступовий шлях повернення клюдям.
Розкольників був засланий у Сибір на каториз, але моральні борошна Раскольникова були більше суворим покаранням для нього, ніж посилання. Завдяки Соні він вернувся до теперішнього життя й Бога. Лише в самому кінці він зрозумів, що “наступило життя”.
Роман “Злочин і покарання” – це добуток, присвячений історії того, як довго й важко сила через страждання й помилки душа, що метається, до збагнення істини. Завдання автора складалося тім, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея, і як страшної може бути сама ідея. Достоєвський докладно досліджує теорію свого героя, що привела його в життєвий тупик. Автор, природно, не згодний з думкою Раскольникова й змушує його в ній переконати, а цього можна домогтися тільки через страждання. Достоєвський проводить найтонше психологічне розслідування: що ж почуває злочинець після вчиненого. Він показує, як герой змушений сам на собі донести, тому що це лиховісна таємниця давить на нього й заважає життю
Під низькою стелею кімнати в розумі голодної людини зароджується дивовижна теорія. Відповідно до цієї теорії, всі люди діляться на два “розряди”: на людей звичайна, складова більшість і змушених підкорятися силі, і на людей незвичайних, “владарів долі” 0 таких, як Наполеон. Вони здатні нав’язати більшості своїх воль, здатні в ім’я прогресу або високої ідеї, не замислюючись, “переступити через кров”. Розкольників хоче бути добрим владарем, захисником “принижених і ображених”, він піднімає бунт проти несправедливого суспільного устрою. Але його мучить питання: чи владар він? “Тварина я тремтяча або право маю?” – запитує він себе. Щоб одержати відповідь, розкольників задумує вбивство старухи-процентщици. Це як би експеримент над собою: чи здатний він, як владар, переступити через кров? Звичайно, герой знаходить “прийменник” для вбивства: ограбувати багату й нікчемну старушонку й на її гроші врятувати від убогості й загибелі сотні молодих людей. Але проте Розкольників завжди внутрішньо усвідомлював, що зробив убивство не із цієї причини й не тому, що був голодний, і навіть не в ім’я порятунку сестри Дуни від шлюбу з Лужиним, а для того, щоб перевірити себе
Цей злочин назавжди відгородило його від інших людей. Розкольників почуває себе вбивцею, на його руках – кров безневинних жертв. Один злочин неминуче спричиняє інше: убивши бабу, Розкольників був змушений убити її сестру – “безвинну Лизавету”. Достоєвський переконливо доводить, що жодна мета, навіть найвищий і шляхетна, не може служити виправданням для злочинних засобів. Усе щастя у світі не коштує єдиної сльозинки дитини. І розуміння цього, зрештою, приходить Краскольникову.
Але каяття й усвідомлення провини далося йому не відразу. Це відбулося багато в чому завдяки рятівному впливу Соні Мармеладовой. Саме її доброта, віра в людей і в Бога допомогли Раскольникову відмовитися від своєї нелюдської теорії. Лише на каторзі відбувся перелом у його душі, і почалося поступове повернення клюдям.
Тільки через віру в Бога, через каяття й самопожертву могло, на думку Достоєвського, відбутися відродження мертвої душі Раскольникова й будь-якої іншої людини. Не індивідуалістичний бунт, а краса й любов урятують мир
(2 votes, average: 3.50 out of 5)