“Звичайна історія” И. А. Гончарова
“ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ ” И. А. ГОНЧАРОВА Твору Івана Олександровича Гончарова відрізняють сность і неквапливість оповідання, м’яка, тільки-но вловима іронія автора і його інтерес до повсякденного побутового життя поміщиків, що показаний поза соціально-політичними конфліктами; письменник досліджує морально-побутові протиріччя. При цьому ми не почуваємо авторської оцінки зображуваного. Повільно поточне повсякденне життя героїв як би говорить сама за себе. У характерах людей письменник особливо цінував тверезість думки й прагнення до
У романі “Звичайна історія” письменник розвінчує захопленого романтика Олександра Федорыча Адуева, парубка, що приїхав у Петербург “людей подивитися й себе показати”. Почуття свої він виражає бурхливо, чим приводить майже в жах дядюшку Петра Иваныча Адуева: “Ах, дядюшка! як мені дякувати вам за… дбайливість? І він знову підхопився з місця з наміром словом і справою Довести свою вдячність
– Тихіше, тихіше, не займай! – заговорив дядько… Олександр побачив, що йому,
Олександр знає Французький, німецький і небагато англійські мови, у цьому ядя бачить більше пуття, чим у марних мріяннях. Петро Иваныч поставляє Олександрові сільськогосподарські для перекладу. Адуев-Молодший дуже незадоволений своєї робіт хіба про це він мріяв? ‘ Дядько ж у захваті: “Не пройшло місяця, а вуж із всіх ст рон так на тебе й ллється
Там тисяча рублів, так редактор Og щал сто рублів на місяць за чотири друковані аркуші: це адже п тисячі двісті рублів! Немає! Я не так почав!.. Напиши ж мат ри, що ти прибудований”. Олександр уже перестав кидатися дядюшке на шию, тепеп прийшла до нього “неземна любов” в образі Наденьки Любецкой Але Олександр зазнає невдачі влюбви.
Алл С о ч. Р У Гаряче обожнена Надягни ка віддає перевагу титулу й грошам графа Новинского жагучому почуттю Адуева. Убитий горем племінник шукає розради в Петра Иваныча, якому важко зрозуміти суми Адуева-Молодшого. ” – Що з тобою? Чи не програвся ти, або чи не втратив гроші?
– із жвавістю запитав Петро Иваныч. – Ви ніяк не можете представити безгрошового горя? – відповідав Олександр, намагаючись посміхнутися
– Що ж за горе, якщо воно мідного гроша не коштує…” Дядько догадується, що Олександр відкинуть Наденькой. Він нагадує, що попереджав, так племінник не хотів слухатися
Адуев-Старший дає гарний урок Олександрові: “Не треба було грубіянити, уникати його (суперника) і робити йому гримаси, а навпроти, відповідати на його люб’язність удвічі, утроє, удесятеро… Наденьку… не дратувати докорами, снисходить до її капризів, показувати вид, що не зауважуєш нічого… Не треба було допускати їхнього зближення до короткості…
А тим часом тихомолком викликати в очах її суперника на бій… відкривати й вражати слабкі сторони суперника так, начебто ненавмисно, без наміру, з добродушністю… навіть із жалем… показати, що новий герой… так собі… – от справжня дуель у нашім столітті!
Так де тобі!” Але Олександрові противні всі ці “знехтувані хитрості”. Не витримавши випробування справжньою, а не вигаданим життям, воно вертається в Село. У другий приїзд у Петербург Олександр Федорыч розуміє
Що “людині скрізь, а тут особливо треба працювати, і багато працювати, навіть до болю в попереку… квітів жовтих ні, є чини, гроші: це набагато краще!” Він переродився, став досвідченіше, “завів” багату наречену, уже не важливо, любить чи ні вона його. Більш того, Олександр засуджує дядька, що кидає карь6′ ру й справу, заради здоров’я коханої дружини виїжджаючого в Италиюплемянник перевершив дядька
Чому романтичний гер°ь устав міцно на ноги, увидя опору в грошах, а практичний йпосает заради дружини, щоб продовжити її життя. Що думає &е 9 д він мовчить! Очікуючи нашого власного рішення. Його ав’г було талановито показати життя, воно це зробив, а як ^ кожний вирішує самостійно. бути”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)