Організація часу в романі И. А. Гончарова “Звичайна історія”: як час змінює героїв добутку?

Незважаючи на те, що перша зустріч із ним відбувається в середині першого розділу, перша думка про нього складається вже на самому початку: єдиний син своєї матері, вихований майже без батька, коли він спав, “люди ходили навшпиньках, щоб не розбудити молодого пана”, явно видно, що дитина розпещена. І це правда, далі вже сам Гончарів пише: “Олександр був розпещений, але не зіпсований домашнею життям”. Але от Олександр приїхав у Петербург, у місто своєї мрії, що так вабило провінціалів того часу. Природно, такий істотний переїзд повинен

був вплинути на парубка. І прикладом для нього повинен був стати його дядько, але той найчастіше відштовхував свого племінника, і єдине, чому він учив свого племінника, що треба робити справу. У душі в Олександра з’явилося протиріччя

Він очікував від дядька підтримки й допомоги у своїх починаннях, а той спочатку говорить, що Олександрові краще повернутися в Село, а потім безжалісно критикує його добутку. Пройшло два роки. Наш “юнак перетворився в чоловіка”. Він змужнів, став більше впевненим у собі, і, що саме головне, “став потроху допускати думка, що в житті видно не всі одні троянди, а є й шипи”, дядюшка

не міг нарадуватися на успіхи свого племінника

Тепер він уже не кидався всім підряд на шию, зробився розсудливим, але основною причиною його зміни був не стільки дядько, скільки досвід. Потім у душі в Олександра з’являється любов, і веде він себе, як правильно помітив його дядько, немов у гарячці. Адуев-Молодший не може розумно мислити, всі свої рішення він приймає в поспіху. І всі так вдало складає-ся в його житті, що Олександр втрачає придбану було їм обережність і тверезу голову й починає робити всякі дурості: він лякає Наденьку своїм поводженням, ледве не викликає на дуель Графа Новинского. Потім у душі в Олександра наступає пора гніву, він сварить Наденьку, графа, дядюшку, та й всіх людей разом узятих

Але час великий лікар, уже через рік він лише таврував графа й Наденьку глибоким презирством, і, нарешті, пристрасть у ньому видихнула. Але парубкові не хотілося розставатися із цим почуттям, йому подобалося відігравати роль страждальця, і Олександр штучно продовжував свої мучення. Тільки тепер винуватими стали не “так що підступно обдурили його граф і Наденька”, а всі люди, такі низькі, слабодушные, дріб’язкові. Він навіть знайшов книгу, у якій зустрічав образи настільки ненависних йому людей. Черговий переворот у його душі зв’язаний саме з байками Крилова, дядько, до мозку костей обурений поводженням свого племінника, розігравши роль ведмедя з байки “Мавпа й дзеркало”, показав Олександрові його роль мавпи

Останнім кроком у викритті сутності Адуева-Молодшого був лист співробітника журналу. В Олександра опустилися руки й невідомо, що б він зробив із собою після такого тріпання, заданої йому рідним дядьком, якби останній не попросив племінника про послугу. Після нього Олександр відчув, що не усе ще загублено, що він ще комусь потрібний. Але ж усе ще молода душа Адуева просила саме таких занять, і Олександр, недовго колебавшись: “Як же це підло й низько”, все-таки погоджується. І береться за цю справу так натхненно, що вже через кілька тижнів Бабаків, небагато побесившись, кинув їздити до Тафаевой, але Олександр закохався

Він, звичайно, спочатку з жахом зауважував у собі перші ознаки любові, але потім виправдав себе перед самим собою, що, мол, я вже не маленький хлопчик, та й Тафаева не та примхлива дівчинка, а жінка в повному розвитку, і, отже, ми маємо право на любов, що б там не говорив дядюшка. Але любов їх була занадто сильна, і, виходить, надзвичайно деспотична, а така любов швидко набридає, що й відбулося. І цього разу Олександрові не повезло з любов’ю, і він вирішує відвернутися від настільки підлого й низького вищого світла, повернутися до простих людей, які нижче його по розумовому розвитку, а виходить, не зможуть протистояти, і він зближається Скостяковым.

Адуев намагався вмертвити в собі настільки розвинений духовний початок, але воно було розвинено в ньому занадто сильно й не здавалося без бою. І якщо Олександр зумів змусити себе не закохуватися, то він поневоле став обворожителем. Незважаючи на те, що він говорив, що любов Лізи нудьга, парубок постійно їздив до них на дачу, і причиною тому була аж ніяк не риболовля. Олександр поступово перетворився з мазохіста в садиста, якщо раніше він мучив себе любов’ю, те тепер він збирався мучити молоду Лізу. Але в Лізи був могутній заступник її батько. Він не тільки застеріг свою дочку від неминучої пристрасті, але й дав урок юному обворажителю, після якого Олександрові схотілося покінчити собою, але не отут-те було, слова його всього лише слова, духу в нього не вистачило

Потім була поїздка в театр разом з тіточкою, і там віртуозний скрипаль сильно вразив його, показавши всю незначність його життя. А після розмови з дядюшкой і тіточкою Адуев буквально ввірував в абсолютну правильність слів Петра Івановича й був готовий сліпо додержуватися рад дядька. Дядько порадив їхати в село Олександр поїхало. У селі Олександра чекав привітний прийом і любляча його мати. Спочатку зміна місця благотворно діяла на нього, але незабаром “догоди матері йому стали докучны, а Антон Иваныч огиднув”.

Важко повірити, але Олександрові потрібний був


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Організація часу в романі И. А. Гончарова “Звичайна історія”: як час змінює героїв добутку?

Categories: Нові твори

Links