Коротка історія моєї сім’ї

До мого великого жалю, багато труднощів викликав пошук інформації про предків з боку мами. Прадід по материнській лінії, Василь Артемійович Егоров, народився в с. Смолдеярово в 1920 році. Він учасник двох воєн: Великої Вітчизняної й Другий світовий. Хоробрий солдат, патріот своєї батьківщини, має багато бойових нагород. Одну з них – орден Червоної зірки – за попередження про ворожу диверсію. Василь Артемійович тоді стояв у варті, раптом почув сторонній шум. Це був ворожий солдат, обвішаний гранатами.

Прадід не розгубився, вистрілив три

рази автоматною чергою – дав сигнал про наближення ворога. Батальйон встиг піднятися й відбити атаку ворога. Про інші його нагороди відомостей немає.

Прабаба, Ніна Василівна Чирулева, народилася в колгоспі “Світанок” в 1928 році. Училася в медичному училищі, але не закінчила його. Повернулася в рідне Село, працювала обліковцем до заміжжя. По спогадах моєї мами, Ніна Василівна була доброї, веселої, життєрадісної. Ці якості передалися й дітям: синові, Егорову Олександрові Васильовичу, і дочки, Валентині Василівні

Олександр Васильович, мій дідусь, народився в с. Лаишево в 1947 році. Коли йому було три роки, умирає

його мати. Батько знову жениться. З’являються на світло ще два брати – Микола й Сергій. Вся робота з будинку й турбота про братів лягають на плечі старших дітей. Але це не перешкодило дідусеві успішно закінчити вісім класів Смолдеяровской школи. Потім навчання в місті на столяра. Але провчився він недовго, не зміг сільський хлопець звикнути до міської суєти. Вернувся в рідне село й продовжив навчання в школі. Батько його Василь все життя проробив шофером, а син любив тварин. Жалував їх, піклувався про їх. Багато років проробив з ними – на фермі скотарем. Дідусь був доброю, працьовитою, чуйною людиною. У вільний час, а його було мало (сільське життя не любить ледарів) , робив черешки для лопат, сокир, граблей, відбивав коси, прикрашав різьбленням вузду для коней

Зі своєю майбутньою дружиною Тетяною Сергіївною зустрівся в клубі в с. Чирпы. Народилася вона тут же, сім’я в них була більша – шість чоловік дітей. Головним у їхній сім’ї була турбота друг про друга. Як і у всякій багатодітній сім’ї, діти рано привчалися до праці, ніколи було ніжитися. Ким тільки не доводилося працювати моїй бабусі: і штукатуром, і дояркою, і кухарем, і техничкой. І завжди вона була на висоті. Вона й зараз, на пенсії, не сидить сложа руки: шиє, в’яже, вишиває, робить, гарні скриньки, коптить рибу, пече смачні пироги. А ще вона може скласти пекти

Виховали вони чотирьох дітей. Старша дочка Ирина – товарознавець, моя мама – бухгалтер, син Микола – рибалка, молодша дочка Марина вчиться втехникуме.

Батько Тетяни Сергіївни, Сергій Сергійович Конуров, брав участь у Великій Вітчизняній війні. Повернувся інвалідом (втратив обидві ноги), але не здався на волю долі, не впав духом. Потрібно було піднімати дітей.

И він брався за будь-яку роботу, який би складної вона не була. Сергій Сергійович разом із сином Олександром побудував новий будинок, з дочкою випікав хліб, а разом із дружиною Ганною Федорівною по ночах охороняв радгоспний город

Таку вбогу інформацію вдалося мені зібрати про предків по маминій лінії. Але з повною впевненістю я можу сказати, що це були люди, віддані своїй землі, своєму справі, своїй сім’ї. Жили вони за законами добра й справедливості й учили цьому своїх дітей

Таким чином, вивчаючи свій родовід, я прийшов до наступних висновків:

– важливо пам’ятати про тих, кого вже немає поруч, тому що вони наша сім’я, без них не було б мене. Чим більше поруч із нами тих, хто незримо присутній у нашім житті, тим впевненіше й міцніше наше життя. Пам’ять про предків, гордість за них не дозволяють нам (мені зокрема) зламатися у важкі ситуаціях

– Прийшов час повернення щирих моральних цінностей, однієї з яких є сім’я; чим більше щасливих людей, тим благополучніше держава. А одним зі станів людського щастя є сім’я, мир, де тобі завжди раді, де підтримують один одного, засмучуються й радуються разом.

– Вічною моральною цінністю є сім’я. Саме сім’я теперішня виховує людей, здатних вистояти у важкі для них часи, не йти проти совісті, гордо, з достоїнством винести все, що випаде їм на частку

– Я – пам’ять свого роду. Але в цьому немає моєї великої заслуги. Мені дісталося жити сьогодні, я не маю права сказати “Моя хата скраю”, тому що крайньому передається все: і гарне, і погане. І весь цей досвід я зобов’язаний донести до наступних поколінь


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Коротка історія моєї сім’ї

Categories: Нові твори

Links