Зображення життя трудового народу в казках М. Е. Салтикова-Щедріна
Важливе місце у Творчості Салтикова-Щедріна займають його “Казки”, які підбивають підсумок сорокалітньої творчої діяльності автора. Більша частина казок була написана в останні десять років життя письменника. І це, звичайно, не випадково. Салтиков-Щедрін удався до жанру казки в 80-е роки XIX сторіччя, коли політична цензура була така, що авторові довелося знайти форму, найбільш зручному й зрозумілу простому читачеві
Як і у всіх добутках Салтикова-Щедріна, у казках протиборствують дві сили: народ і його гнобителі. Народ виступає тут під
Зображуючи важке життя трудового народу, Щедрін співчуває йому, але в той же час і вболіває про його смиренність і аокорности, безмірній слухняності. Гіркий сміх відчувається крізь рядки автора, коли
Однієї з основних ідей, які проповідує автор у своїх добутках, є звільнення селян від ярма самодержавства в особі поміщиків. Найкраще це видно в казці “Дикий поміщик”, де автор як би зібрав воєдино всі свої думки й ідеї із цього приводу. Тут особливо гостро поставлена проблема взаємин між замученим народом і кріпосниками: “Худобина на водопій вийде – поміщик кричить: моя вода! Курка за околицю вибредет – поміщик кричить: моя земля! І земля, і вода, і повітря – всі його стало. Скіпи не стало мужикові светец запалити, прута не стало, чим хату вимести”.
Автор показує, що відбувається з поміщиком кинутим селянами: він стає лютим хижаком, немитим, неголеним, умираючим від голоду. І тоді ми бачимо, що немає життя панові без мужика, не може поміщик шматка хліба собі сам добути. Але як тільки вертається народ, усе стає на свої місця. Цим Щедрін хоче сказати нам, що народ – творець багатств, а його хазяїн – лише споживач
Уособленням обивательщини став “премудрий пискарь”, що все своє життя провів, ховаючись, боячись і побоюючись всіх і вся. Метою життя цього “освіченого, помірковано ліберального боягуза став порятунок своєї шкіри, запобігання неприємностей, відхід від всіх життєвих проблем. Нехай він і дожив до глибокої старості, але життя його була так порожня й незначна, що, крім усмішки й презирства, ніяких почуттів у читача не викликають
Цілий ряд казок присвячений висміюванню Царської влади й державного устрою. ” Орел-Меценат” є пародією на освічену Русь. Автор в особі Орла зображує правителя і його наближених, які знищують культуру, науку для досягнення своїх приземлених, матеріальних мет
Незважаючи на любов до народу, письменник не міг не відбити такі його якості, як довготерпіння, смиренність, покірність. Автор говорить про те, що тільки сам народ може допомогти собі, виправити своє принижене, тяжке, підневільне положення
Не можна не згадати й про мову казок Щедріна. Створюючи їх, письменник опирався на досвід народної творчості, про що свідчить наявність безлічі прислів’їв, приказок, приповідок. Мова іносказання знайшов відбиття в цих добутках, видозмінившись відповідно жанру політичної казки. Автор говорить про давню давнину або про якесь невідоме місце, а насправді ж він описує сучасну йому дійсність: “Нині цього ні, а був такий час…”. Щедрін прибігає до алегорії, використанню масок із тваринного миру яким все-таки не вдалося сховати свій соціально-політичний зміст і ідеї
За всіх часів тема народу, його життя й доля хвилювали російських письменників. Не був виключенням у цьому ряді й Салтиков-Щедрін зі своїми казками
И в кріпосницькі, і в послереформенние роки він невпинно таврував “аблакатов Балалайкиних”, їх ” размазисто-соромливо-пустопорожнє красномовство”, що оберталося потуранням і зрадництвом у трагічні мінути росіянці історії
Формування суспільних і літературних поглядів письменника почалося ще в епоху таємного поширення в Росії соціально-утопічних теорій, а потім і могутньої революційно-демократичної проповіді В. Г. Бєлінського. Під час вятской посилання Салтикову-Щедріну довелося впрямую зштовхнутися із царською провінцією, із чиновницьким і поміщицьким губернським кланом. Він багато чого зрозумів і пережив у ці роки
У бурхливі шістдесяті роки він познайомився з революційно-демократичними діячами “Сучасника”, багато в чому наблизився до їхніх поглядів на політичний момент і на рушійні сили історії. Цьому зближенню сильно допомогла й ненависть, що міцніла в ньому, до всіх форм соціального й духовного насильства, заснована на широких спостереженнях і аналізі дійсності
Саме в ці роки Салтиков-Щедрін створює добутки, що відрізняються особливою ідейно-художньою зрілістю: “Сатири в прозі”, “Помпадури й помпадурші”, ” Історія одного міста”, “Добромисні мовлення”, “У середовищі помірності й акуратності”. Прапор революційної демократії й соціального прогресу він зумів пронести крізь лихоліття реакції, через “епоху контрреформ”, коли його сатира придбала трагічні відтінки, але при цьому не втратила ні аналітичної глибини, ні ідейно-художньої монолітності. Та й сам письменник у ці важкі роки був зразком твердості, стійкості й витримки
В основі суворого, а часом і трагічного сміху Салтикова-Щедріна лежали не скепсис і безвір’я, а ні із чим не порівнянна впевненість у торжестві ідеалів гуманізму, передчуття невичерпних духовних сил народу. Саме це робило його сатирові такий значної, цільної й мудрої. “І чим сильніше подив до храму, у якому добродійно виховується людська думка, – писав Салтиков-Щедрін, – чим страстнее відданість до інтересів цієї думки, тим сильніше й страстнее стає обурення, порушуване заразними кублами, які прагнуть заслонити храм і внести в нього заразу, гниття й розпусту”. Письменник наповнював свої добутки не образами окремих “злочинницьких” осіб, а думкою про непридатність усього експлуататорського суспільного лада: “Моя різкість має на увазі не особистості, а відому сукупність явищ, у якій і полягає джерело всіх зол, що гнітять людство”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)