Зображення найбільшого соціального зрушення в долі народу
Шкільний твір по романі М. А. Шолохова “Тихий Дон” Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” рівно сильно чуду. Цей роман воістину став шедевром XX століття завдяки могутньому таланту письменника. “Тихий Дон” – народна епопея, у якій М. Шолохов зовсім по-новому, опираючись на строго вивірений матеріал історії, відтворив щиру картину донського життя, її еволюцію. Дійсність Росії надала в розпорядження автора конфлікти, яких ще не знали людство. Старий мир дощенту зруйнований революцією, йому на зміну йде
“Мелеховський двір – на самому краї хутора”, – так починається роман-епопея, і протягом усього оповідання Шолохов буде розповідати нам про мешканців цього двору. Через двір Мелехових проходить лінія оборони, його займають те червоні, те білі, але рідна домівка назавжди залишається тим місцем, де живуть найближчі люди, завжди готові прийняти й обігріти. Життя мешканців будинку з’являється зі сторінок епопеї в переплетенні протиріч, притягань і боротьби. Можна сказати, на перехресті більших історичних подій, кривавих зіткнень виявилася вся сім’я Мелехових. Революція й громадянська війна вносять круті зміни в сформований сімейно-побутовий уклад Мелехових: валять звичні родинні зв’язки, народжуються нові мораль і моральність. Авторові “Тихого Дону”, як нікому іншому, удалося розкрити внутрішній мир людини з народу, відтворити російський національний характер епохи революційного розламу.
Насамперед ми знайомимо із главою сім’ї – Пантелеем Прокофьевичем. “Під ухил років, що сповзали, Пантелій Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на імператорському огляді на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну півмісяцем сергу, до старості не злиняли на ньому вороної масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства.’ Пантелій Прокофьевич коштує на стражі старих козачих підвалин, виявляючи часом риси крутого характеру, що не терпить непокорства, але в той же час у душі він добрий і чутливий. Він уміє господарювати, сам працює від зорі до зорі. На нього, а ще в більшій мері на його сина Григорія, лягає відсвіт шляхетної й гордої натури діда Прокопія, що просили ніколи виклик патріархальним вдачам хутора Татарського.
Незважаючи на внутр. сімейний розкол, Пантелій Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради онуків і дітей. І в тім, що він умирає поза будинком, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – сім’ю й дах.
Таку ж всепоглинаючу любов до рідного будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро нагадував матір: великий, кирпатий, у буйної повите лі пшеничних кольорів волосся, кароокий, а молодший, Григорій, у батька попер: на півголови вище Петра, хоч на шість років молодше, такий же, як у батька, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневої шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох загальне”.
З більшою майстерністю М. Шолохов зобразив складний характер Григорія Мелехова. Він – обдарований син народу, чесна людина, навіть у своїх обманах. Він ніколи не шукав власної вигоди, не піддавався спокусі наживи й кар’єри. Помиляючись, Григорій чимало пролив крові тих, хто затверджував нове життя на землі. Провина його безсумнівна. Він сам усвідомлює неї.
Однак до Григорія не можна підходити однозначно: ворог і тільки. З особливим проникненням Шолохов показав складний шлях головного героя. На початку епопеї це вісімнадцятирічний хлопець – веселий, сильний, гарний. Григорій – винятково цільна, чиста натура. Він освітлений світлом, що як би виходить із різних джерел, – отут і кодекс козачої честі, і напружена селянська праця, і молодецтво в народних грищах і гулянках, і прилучення до багатого козачого фольклору, і почуття першої любові. З покоління в покоління виховують сміливість і відвага, шляхетність і великодушність стосовно повалених, презирство до малодушності й боягузтва визначали поводження Григорія у всіх життєвих обставинах. У тривожні дні революційних подій він робить чимало помилок. Але на шляху пошуків істини козак часом не в силах осягти залізну логіку революції, її внутрішні закономірності.
Григорій Мелехов – горда, вільнолюбна особистість і разом з тим філософ-правдошукач. Для нього велич і невідворотність революції повинні бути виявлені й доведені всім наступним ходом життя. Мелехов мріє про такий лад життя, при якому людині віддавалося б мірою його розуму, праці й таланта.
Найбільше в романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральна краса. Виконаний чарівності в романі образ старої Іллівни, що персоніфікує важку частку жінки-козачки, її високі моральні якості. Дружина Пантелія Мелехова – Василина Іллівна – корінна козачка Верхне-Донського краю. Життя із чоловіком була несолодкої, часом, розлютивши, він важко бив її, вона рано постаріла, розтовстіла, страждала хворобами, однак залишалася турботливою, енергійною господаркою.
Скоряє читача образ Наталі, жінки високої моральної чистоти й почуття – її ока лучилися сяючою трепетною теплотою. Сильна характером, Наталя довго мирилася з положенням нелюбимої дружини й ще сподівалася на кращу частку. Але вона може рішуче постояти за себе й своїх дітей, владно заявити про своєму праві на яскраве, теперішнє життя. Вона проклинає й любить Григорія нескінченно. З небаченою глибиною в останні дні її життя розкриваються сила духу й підкорююча моральна чистота цієї героїні. До неї прийшло її щастя. Сім’я відновлена, подвижництвом Наталі в ній запанували згода й любов. Вона народила двійню: сина й дочка. Наталя виявилася настільки ж люблячою, відданою й турботливою матір’ю, який була й дружиною. Ця прекрасна жінка – втілення драматичної долі сильної, гарної, беззавітно люблячої натури, що може пожертвувати всім, навіть життям, в ім’я високого почуття. Любов Ксенії до Григорія на сторінках роману граничить із подвигом. І хоч перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею.
Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли створити вогнище, де завжди буде тепліти вогник любові, тепла й взаєморозуміння, що не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його сім’я, будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати й любити й куди він обов’язково повернеться.
Зштовхнулися два мири подань і вірувань, відбулися круті історичні розлами. Герої епосу – сучасники й учасники переломних подій епохи, перед кожним з яких постала необхідність визначити своє місце в новому житті, знайти свою правду. На прикладі сім’ї Мелехових в “Тихому Доні” показане найбільший :соціальний зрушення в долі всього народу, у житті всіх націй.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)