Зображення боротьби народу проти іноземної навали у козацьких літописах

В історії української літератури XVII-XVIII століть визначне місце посідають літописи, головною темою яких було зображення визвольної війни 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських загарбників. Поширення цього жанру зумовлено тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знамениті події. Вершину українського літописання XVII-XVIII ст. складають Твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони найтиповіше з-поміж тогочасних літературних творів розповідають про визвольну війну 1648-1654 років, життя народу,

внутрішнє та міжнародне становище України.

Літопис Самовидця не прив’язаний до певної місцевості, а розповідає про події, що відбувалися в період визвольної війни 1648-1654 років та після її закінчення на всій українській території.

Виступаючи від імені козацької старшини, Самовидець полишає на боці інтереси посполитих. Його хвилювали лише утиски з боку польської шляхти козацтва, насамперед реєстрового. Бо ж напередодні війни шляхта примушувала козаків “пошуки робити, на службу замковую обернено… в дворах грубу, то єсть печи палити, псів хандожити, двори замітати і до інших незносних діл приставляли”.

Самовидець

навіть засуджує учать посполитого люду у війні, вважаючи, що трудящі маси не стільки воюють проти польської шляхти, скільки займаються грабунком. Йому не подобалася ідея злиття козацтва з масою посполитих. Отже, Самовидець трактував визвольну війну як боротьбу заможного козацтва, зокрема старшини, за свої привілеї, а участь у ній народу – як засіб звільнення від іноземного гніту.

На відміну від Самовидця, Григорій Грабянка підкреслює виняткову одностайність народу у війні 1648-1654 pp. проти польської шляхти. Почувши про війну, “народ на Україні от всіх градов стікашеся, аки ріки ко Хмелницкому на луги Дніпровії”.

Центральне місце в літописі посідають описи’ війни. Найважливіші битви письменник виділяє окремо і розповідає про них у “сказаннях”, своєрідних невеличких оповіданнях, можливо підказаних автору давньоруськими “сказаннями”.

У своїй роботі над твором Григорій Грабянка повсякчас спирався на народнопоетичну творчість, зокрема на героїчний епос періоду визвольної війни, який об’єктивно відтворював її дух, характер.

Важливо підкреслити, що Григорій Грабянка не стільки зупиняється на подробицях військових подій, скільки говорить про їх наслідки, дає їм оцінку, характеризує військові здібності обох воюючих сторін.

Літопис Самійла Величка – це велика історична повість, що складається з низки оповідань, створених на багатому історичному матеріалі. Сам автор наголошував на тому, що його твір є цілісне “сказання”, життєва правда про героїчне минуле багатостраждального українського народу.

З широким художнім розмахом малює Самійло Величко першу звитяжну битву козаків з польською шляхтою. Він докладно зупиняється на описах підготовки українських воїнів до бою, відтворює хід битви. Автор прославляє військову міць козацтва, геній Хмельницького-полководця, показує незламну волю українського народу, його віру в перемогу. У перемозі українського війська над польською шляхтою письменник вбачає не випадковість, а закономірність – повстав увесь народ.

Таким чином, твори Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка – цінне надбання давньої української літератури. Вони знаменували собою засвоєння естетики бароко вітчизняною історіографією, прагнення синтезувати нові художні форми, стильові прийоми й традиції середньовічного східнослов’янського літописання та фольклорні принципи осмислення історичної дійсності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення боротьби народу проти іноземної навали у козацьких літописах