Значення образа “парфумів” у творі Крилова
Введення парфумів як кореспондентів дозволило Крилову дозволити цілий ряд проблем. По-перше, був знайдений композиційний принцип. Крім того, непроникливий читач, що поверхово знайомився з виданням, міг думати, що Мова йде тут про забавні пригоди з домішкою чарівного. Сама назва журналу, через якого, як згадувалося, була суперечка між Криловим і Рахманіновим, природно викликало асоціації з “Пекельною поштою” Эмина. Тим часом крыловские парфуми істотно відрізняються від бісів Эмина. Єдине, що їх зближає, – це здатність легко й безперешкодно
Пояснюючи в такий спосіб причину поінформованості парфумів, Крилов використовує прийом, що нагадує почасти вимисел Фонвізіна в “Оповіданні мнимого глухого й німого”. Причиняючись позбавленим слуху й мови, герой Фонвізіна заявляє: “И по смерті збережу звання глухого й німого, у якій якості я так відомий, що трактирник, готуючись обдурити очікуваних їм гостей, кокетка, що проводить своїх коханців, придворний, хитруваннями дихаючий, піддячий, жадібний до хабарів, дитя шелливое й Страшившееся свого вожатого, – словом, ніхто мене не остерігається, всі переді мною оголені мають бути. Тому-Те я до таємної людської внутрішності маю ключ. Приїхавши додому, повідомляю товариша своєму й другові (дружині) чуте мною, а вона те записує”.
Мети крыловских парфумів по суті ті ж самі, що в мнимого глухого й німого, бажаючого мати ключ “до таємної людської внутрішності”. Парфуми невидимі, і тому вони легко довідаються те, що люди намагаються сховати. Вступаючи в безпосереднє спілкування з жителями землі, парфуми з’являються під таким покривом, щоб їх “менш остерігалися” і щоб вони “мали більше випадку дізнаватися” людей. Так само, як і у Фонвізіна, увага Крилова спрямовано на вивчення не тільки й не стільки власного внутрішнього миру, скільки на виявлення щирої сутності інших людей, що нерідко приховує свої пороки під благовидними масками. Тому основним змістом і “Оповідання” і “Пошти парфумів” стає не самоаналіз, не сповідь (як у Руссо), а сатиричне зображення навколишньої дійсності
При цьому, звичайно, дуже важливо, з яких позицій ведеться критика, що автор хоче протиставити висміюються отношениям, що, між людьми. Тут істотну роль грають ті позитивні персонажі, які виражають точку зору самого автора. В “Оповіданні” Фонвізіна це насамперед батько мнима глуха й німого – “чесна людина”, що вийшла від світла й виховує у свого сина любов “до чесноти й людинолюбства”. Подібний же тип ідеального героя представляє й фонвизинский Стародум у комедії “Недоук” і в журналі “Друг чесних людей, або Стародум” – людина, що “говорить корисні істини”. Серед інших позитивних персонажів героїв Фонвізіна Стародум самий мудрий: його судження найбільше ‘ зрілі й продуманны, до нього за підтримкою й радою звертаються інші герої, вона виступає як центральна фігура в журналі, що складається з листів різних осіб
Аналогічний персонаж є й у Крилова. Дослідники відзначали, що в “Пошті парфумів” є герой Старомысл, що нагадує фонвизинского Стародума. Про Старомысле повідомляється, що він “вправляється в різних корисних науках і почитає їх набагато потрібніше нових мод” (I, 114). Однак висловлення Старомысла стосуються тільки петиметрів, чепурух і “театральних дівок”. Старомысл з’являється лише в одному листі від сильфа Свето-Виду й, як юний Могол, залишається персонажем епізодичним
Тим часом щирий мудрець, що вникає в усі питання земного життя, особу, що поєднує переписку парфумів, – це чарівник Маликульмульк.
Парфуми звертаються до нього як до вищої істоти, вони називають його “премудрим”, “мудрим і вченим”, “поважним”. Сам Маликульмульк виступає як автор тільки двічі. Однак ці листи мають принципове значення для розуміння всієї книги Крилова. Адресуючи XXVIII лист Дальновиду, Маликульмульк пише: “Ти дуже добре робиш, що входиш в усі їх (людей) стану й примічаєш їхні слабості й пороки; тому що щоб зробитися мудрий і доброчесним, найкращий спосіб є той, щоб міркувати про глупостях і про дивні вдачі людей. Розглядаючи прилежно мінливість розуму людського, неодмінно будеш остерігатися, щоб самому не впасти в такі ж пороки, які в інші засуджуєш”. У цих словах Крилов чітко виразив своє розуміння цілей сатири як засобу, що допомагає людям “зробитися мудрими й доброчесними”. Маликульмульк надає великого значення пізнанню “вдач і звичаїв своїх співгромадян”. Людям, які “без усякого міркування віддаються божевільної легковажності й переймають самі смішні й нісенітні звичаї”, протиставляються ті, які “не захотіли б приймати ніякого іншого правила, ніякої моди й ніякого звичаю, крім тих, які погодилися б зі здоровим розумом”. Однак такі люди, по переконанню Маликульмулька, це більша рідкість. Перебираючи представників різних націй, він в усіх бачить характерні для них (негативні риси й у результаті робить висновок: “У всіх народах можна бачити самотні пороки, зовсім противні гарним почуттям і здоровому розуму” (I, 165).
З погляду Крилова, людські пороки суперечать здоровому розуму, вони абсурдні по самій своїй істоті. Як мудрість у поданні письменника-просвітителя нерозривно пов’язана із чеснотою, так неразумие – неминучий супутник і причина пороку. Джерелом зла виступає дурість, недолік здорового глузду. Тому для виправлення людського роду необхідно “научение мудрості”.
Першим засобом такого “научения мудрості” виявляється спостереження над пороками інших людей. “Дурості вітрогона, бешкетування нахаби й божевілля невігласа гідні бути наставляннями філософа, що бажає вживати з пользою природні свої дарування”,- пише Маликульмульк. Тому са-тирико-побутові листи мають більшу цінність в очах філософа. Так, один лист Маликульмулька служить ключем до розуміння композиції “Пошти парфумів” і її внутрішньої єдності
В іншому листі (лист Эмпедоклу) Маликульмулька, що містить вышедшие у світло дві частини “Пошти парфумів”, висловлюються ідеї, дуже важливі для розуміння позиції Крилова в цей період. Тут Маликульмульк розвиває тезу, висунута на самому початку листа: “Більша частина людей злісні й развращенны”. Як правильно вказав Ю. Д. Іванов, ця ідея істотна для автора “Пошти парфумів”, що прагне “дати всеосяжну ілюстрацію людської злостивості й розбещеності”.
Але навряд чи можна погодитися з дослідником, що бачить тут відхід Крилова від просвітительських ідеалів. Міркування Маликульмулька про порочність людей адресовані парубкові незнайомому з життям світла: “Він всіх искренно любить, будучи впевнений, що і йому тим же відповідають: кожне зроблене йому вітання доставляє йому нове знайомство, у якому, думає він знайти доконану дружбу”. Цей парубок як і раніше залишається для Крилова втіленням “природної” доброти, властивим людям. Прилучення до життя світла, зіпсованого забобонами помилкової цивілізації, згубно діє на таку людину. Щоб протистояти цьому впливу, він повинен опанувати щирою мудрістю, і допомогти тут може більше глибоке пізнання людського суспільства. При цьому особлива роль приділяється письменникові-сатирикові: “Повчальні правила повинні складатися не в пишних і пишномовних вираженнях, а щоб у коротких словах пояснена була сама істина”.
Подібні висловлення дозволяють уважати Маликульмулька одним з головних виразників авторських думок і переконань. Але повністю ототожнювати цей образ із образом автора “Пошти парфумів” було б невірно.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)