Сюжет твору Крилова “Модні торговки” і “Пошта парфумів”

“Модні торговки” – Твір, що не має сюжетної канви, це знов-таки тільки замальовки: побутові й портретні. Перед читачем з’являються різні типи господарок, кравчинь і продавщиць модних крамниць, а також їхніх відвідувачів: “хоробрий воїн, молодий суддя, чепуристий купець” і т. д. Однак тут уже намечаются деякі сюжетні лінії, наприклад: залицяльник старої графині захоплюється гарною і юною ученицею з модної крамниці, і вона робить “стрибок через прилавок у франтівську аглинскую карету”. Правда, ніякого докладного розвитку

цей сюжет не одержує: немає опису конкретного випадку, а наведений лише відвернений приклад. Вся увага автора зосереджена головним чином на деталях, здавалося б, зовнішніх, але вони виявляються досить виразні й характерні. Так, спостережливий письменник бачить, як гордовита графиня, гордо проїжджаючи в кареті й “не дивлячись ні на кого, з посмішкою дивиться тільки на вікно своєї торговки”, що постачила її самим модним убранням. Подібні сценки, начебто списані з натури, пізніше придалися Крилову в роботі й над “Поштою парфумів” і над п’єсою “Модна крамниця”.

Л. Н. Майков відзначив також подібність

тим і образів в XXVI листі “Пошти парфумів” і в листі, адресованому видавцям “Ранкових годин” і підписаному прізвищем якої збираються Численні Прохачі й “Випадкові” люди. Нарис із “Ранкових годин”, приписуваний Крилову, по характері й манері викладу досить близький до розглянутого вище статтям. Головним об’єктом спостережливого автора стає поважний і скромно одягнена людина, якого відтискує “юрба сміливців”. Ця людина змушена бігти за вельможею й, не розчувши його короткої відповіді, залишається “стояти із протягненою шиєю”. Знову в нарисі немає прямій мовлення, все відбувається без слів, але розіграна пантоміма досить виразна

Разом з тим автор не обмежується цією сатиричною замальовкою, але знаходить потрібним пояснити читачеві своє відношення до цієї людини, над яким інші сміються: “Коли нещасні просять сильної влади цього світла, і хоча володіють вони правотою й добротою свого серця, але дух мають завжди короткий”. Від сатири письменник переходить до моралістичних міркувань, які, на його думку, можуть служити “до заохочення чесноти, отже, і до знищення пороку”. Так, уже в цьому нарисі здійснюється по-своєму принцип, настільки істотний для російських просвітителів XVIII в., що вважали сатирові одним з головних засобів виховання. Не менш важливим як і раніше залишався й інший засіб: серйозна розмова про читача на суспільно-філософські Теми, звертання до моралі, так сказати, у чистому виді. Жодне із цих засобів Крилов не став ігнорувати у своїй подальшій творчості

Питання про приналежність Крилову деяких листів “Пошти парфумів” (1789) дотепер залишається предметом обговорення, але більшість найбільших фахівців (П. Н. Верков, Н. Л. Степанов, Д. Д. Благий) уважають аргументацію на користь авторства Крилова цілком переконливої. Як показав Б. И. Коплан, про участь Радищева в цьому виданні говорити не доводиться. Трохи складніше обстоит справа Срахманиновым.

П. Н. Берков привів дуже важливі міркування, що змушують визнати, що “Пошта парфумів” могла бути написана тільки однією особою, тобто Криловим. Звернувши увагу на те, що “Пошта парфумів” не журнал у повному змісті цього слова, а “щомісячне” видання, дослідник зауважує: “В останні два десятиліття XVIII і перше XIX в. поняття „ежемесячное”, „периодическое” видання або твір не збігався з поняттям „журнал”, хоча нерідко вживалося замість останнього. „периодическое” або „ежемесячное твір” або „издание” – це, насамперед добуток одного письменника; по-друге, цей добуток цільне й закінчене, котре лише по особистих зручностях автора або видавця (дуже часто для розрахунків із друкарнею) випускається у світло не відразу, а частинами, книжками”.

Інші завдання ставить Крилов уже в самому підзаголовку свого журналу: “Пошта парфумів, або Вчена, моральна й критична переписка арабського філософа Маликульмулька з водяними, повітряними й підземними парфумами”. Із самого початку читач одержує подання про основні теми “Пошти парфумів” – це переписка “учена, моральна й критична”. У такий спосіб морально-філософські проблеми вже в заголовку висуваються на перший план. Сатиричне зображення навколишнього світу’ – це інша сторона крыловского видання, нерозривно зв’язана спервой.

Щодо цього “Пошта парфумів” набагато тісніше примикає до традицій не Эмина, а Новикова й Фонвізіна – письменників, найбільш близькому Крилову по світогляду. З огляду на тісний контакт молодого видавця з Рахманіновим, необхідно взяти до уваги й традицій французької просвітительської літератури, сприйняті Криловим безпосередньо через творчість Вольтера й Мерсье. Загальним виявився самий принцип сполучення дидактики й сатири, але конкретні форми здійснення цього принципу були різними

Так, Мерсье поєднує в одному збірнику “Мій спальний ковпак”, про яке вже говорилося вище, нариси й повчального й сатиричного характеру. Але книга Мерсье при всьому її ідейній внутрішній єдності: залишалася збірником: кожний нарис у ньому зовсім самостійний і композиційно незалежний. Подібна ж організація матеріалу була й у сатиричних журналах Новикова: листа кореспондентів присвячені самим різним темам і між собою ніяк не зв’язані. Поряд із сатиричними нарисами в новиковских виданнях з’являлися статті, що представляли читачам позитивні приклади. Так, в “Живописці” поміщений лист Любомудрова про “Суспільство, що намагається про надрукування книг” і відповідь на нього, листа “Батьківщині своєму всякого блага бажаючого росіянина”, лист Добромыслова й лист “Аматорам чесноти” і т. д. Останнє цікаво тим, що проповедуемые істини автор тут проголошує не від свого ім’я, а від імені якогось таємничого духу. Добромыслов повідомляє видавця, що до нього в будинок прийшов один старий, приніс лист і при ньому записку наступного змісту: “Доброчесний старий дошкуль працю на себе повідомити цей відкритий лист всім тим, хто любить чесноту, і випроси в них на оное відповіді, що я можу чрез цього ж самого старого одержати. Я дух: житло моє тобі бути відомо не може. Прощай”. У прикладеному листі “Аматорам чесноти” утримується пряме наставляння: “Тікайте, живучі на світі, тікайте цих мнимих доброт, инако зла; будьте наслідувачами мені, любите всяке щире добро, так насолодиться вкупі із мною блаженного життя”.

Поява такої проповіді чесноти на сторінках сатиричного видання необхідно було якось обгрунтувати перед читачем і замість із тим звернути його увагу на лист “Аматорам чесноти”. Із цією метою й уводиться старий, що має повідомлення з якимось духом. Звичайно, для читачів було ясно, що таємничий дух – це один з вигаданих кореспондентів Новикова, що висловлюють його власної думки

Таким чином, завдання, що стояло й перед Мерсье й перед Новиковим, вирішена Криловим по-своєму, при цьому об’єднання різнорідних жанрів здійснені в нього більш органічно: листи зв’язані між собою не тільки ідейно, але й композиційно. Отже, “Пошта парфумів” – не журнал типу видань 1769- 1774 р., але й не збірник, подібний до книги Мерсье. Правда, сюжетна єдність “Пошти парфумів” не дотримується, і “спроба цільної композиційної організації всього матеріалу” виявляється непослідовної й не доведеної до кінця. Однак зв’язок між листами різного характеру існує не стільки сюжетна, скільки ідейно-тематична


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет твору Крилова “Модні торговки” і “Пошта парфумів”

Categories: Нові твори

Links