Творчість відомого російського сатирика-байкаря Й. А. Крилова

1. Байка – улюблений жанр Крилова. 2. Перші літературні досвіди. 3. Публіцистична діяльність. Все своє життя И. А. Крилов підкорило девізу А. Д. Кантемира: “У віршах сміюся, а в серце про злонравних плачу”.

Спробувавши попрацювати в багатьох літературних жанрах, драматургії, комедії, журналістиці, молодий літератор зупиняється на байках, як самому народному й дохідливому жанрі. Можливо, тому його творчість з’явилася гідним завершенням російської журнальної сатири XVIII століття. Іван Андрійович народився в сім’ї небагатого армійського

офіцера, і все дитинство і юнацтво провів у Твері, де протікало активне літературно-театральне життя.

Коли хлопчикові здійснилося десять років, умер батько. Мати не змогла домогтися пенсії по втрати годувальника, і хлопчикові досить рано довелося піти працювати в канцелярію під начальство тупого й твердого “повитчика”. Проте юнак умудрявся не тільки відвідувати різні літературні диспути, але й сам намагався складати свої добутки Скориставшись першою же можливістю залишити свою посаду й перебратися в Петербург, майбутній байкар в 1783 році написав комічну оперу “Кофейница” під впливом комедій

Д. И. Фонвізіна, поставлених на російській сцені.

Безумовно, вибір цього жанру був невипадковий Парубків, з дитинства, що познайомився із вдачами провінційних канцелярій, жадав розкрити суспільні виразки. Крім того, опера володіла й невимушеною веселістю, і легкістю дії, і доступною музикою. У той же самий час цей музичний добуток був покликаний давати їжу для серйозних міркувань глядача.

Незважаючи на те що більшість комедій і комічних опер Крилова так і не потрапили на більшу сцену через несхожість мировоззрений драматурга з театральною дирекцією, вони мали велике значення у творчості письменника. Саме в них вигострювалася майстерність діалогу, формування й розкриття характерів, тобто всього того, що в майбутньому так придалося для баєчного жанру. ДО 1788 року Іван Андрійович остаточно рассорился з театральними критиками й звернув свій погляд на журналістику Слід зазначити, що в 80-х роках XVIII сторіччя в журнальній сатирі спостерігався певний спад.

Добутку цього жанру ще показувалися на сторінках столичних журналів, однак він давно вже втратив свою гостроту й злободенність. Розквіт російської журналістики, досягнутий у періодичних виданнях Н. И. Новикова, зійшов на немає. Фонвізін намагався відродити минулі сатиричні традиції, однак його добутку були заборонені самою Катериною II. Крилов не міг допустити зникнення сатири взагалі й став видавати свій власний журнал, що був витриманий у традиціях творчості Новикова й Фонвізіна, однак більш демократично висміював російське суспільство того років.

Перше видання літератора “Пошта парфумів, щомісячне видання, або Вчена, Моральна й Критична переписка Арабського Філософа Маликульмулька з водяними повітряними й підземними парфумами” проіснував вісім місяців. Дослідники думають, що в створенні журналу брав участь А. Н. Радищев, а двадцять три із сорока восьми листів журналу являють собою переклад з романів маркіза д’аржана. Однак ці факти зовсім не применшують заслуг Крилова, оскільки саме тут виявилася величезна майстерність сатирика.

Молодий літератор зміг чудово з’єднати оригінальні добутки з перекладними матеріалами. У своєму журналі Іван Андрійович висміював недоліки всіх без винятку станів, усього того, що, на думку автора, приносило шкоду російським людям. Саме в “Пошті парфумів… ” автор використовував багато сатиричних мотивів і сюжети, які згодом розвив у своїх байках.

Тут же він широко застосовував такий художній прийом, як зоологизацию. Так, приміром, прізвище відкупника Скотонрава говорять сама за себе, а чепурун талановито рівняється з мавпою, що кривляється, що дозволяє додати образу більшу виразність. Поряд із зоологизацией Крилов часто використовує у своїх добутках гротеск, пародію, гіперболу й інші художні прийоми.

В 1792 році в нього разом з П. А. Плавильщиковим і А. И. Клушиним зародилася нова ідея, і вже незабаром читачі могли взяти в руки й почитати новий сатиричний журнал “Глядач”. Саме тут була вперше надрукована гостра антимонархічна сатира Крилова “Каиб”. Добуток створювався автором у жанрі східної повісті, що з’явилося певним прикриттям різкої критики самої імператриці. Крім того, в “Каибе” письменник торкався проблем классицистической і сентиментальної естетики, що спотворює дійсність того часу По сюжеті добутку головний герой каліф зустрів на своєму шляху поета-одописца, що недавно вихваляв у своїй оді візира, повішеного за хабарі. Ода була настільки майстерно написана, а чесноти страченого так правдоподібно оспівані, що “каліф зачав уже побоюватися, чи не святого він повісив”.

Однак поет заспокоїв його словами, що дає “уяві волю в похвалах з тим тільки умовою, щоб після всяке ім’я вставити можна було”. “Похвальне мовлення на згадку моєму дідусеві” створювалися Криловим у жанрі пародійного панегірика. Тут автор різко викривав помісного кріпосника, що ставиться до псів краще, ніж до людей, оскільки “собака не слуга”, вона може й вкусити. “Глядач” стає також першим виданням, де Крилов публікує й свої знамениті байки, що відкрито висміюють людська дурість, підлість, жадібність й інші негативні сторони людського характеру, хоча найчастіше головними героями були різні тварини. Особливо конкретний характер знаходили глузування байкаря над Левами й Орлами: Орел ответствует, наскуча дурницею тим: “Ти права, тільки не зовсім.

Орлам трапляється й нижче курей спускатися: Але курям ніколи до облак не піднятися!” Сучасники Крилова прекрасно розуміли, що під маскою баєчних Львів, Ослів, Волков і Лисиць ховаються цілком конкретні історичні діячі, та й письменницькі узагальнення завжди виходили за межі теми байки. Сам же автор завжди виступав на стороні слабкого й пригнобленого. Його дратували “хазяї життя”, що творять на своєму шляху беззаконня: Усильного завжди неспроможний винуватий!..

“Ах, я чим винуватий? ” – “Мовчи! утомився я слухати, Дозвілля мені розбирати провини твої щеня! Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти”. Сатиричне зображення дійсності, на думку Івана Андрійовича, це одне з діючих методів суспільного виховання.

Тому до байки завжди пред’являлися найвищі й серйозні вимоги. При всім цьому байка являє собою особливий вид, де образ простодушного й нібито “наївного оповідача зливається з формами мовлення. Не зрячи сам байкар назавжди придбав вигляд “дідуся Крилова”, мудрого, лукавого й одночасно простодушного дідка Свою журналістську діяльність Крилов закінчив у виданні ” Санкт-Петербурзький Меркурій”. Незважаючи на те що добутку письменника рідко, коли виходили за межі “освіченого абсолютизму”, це не заважало йому сатирично зображувати царювання Катерини II, протиставляючи реального імператора ідеальному.

У прощальному слові до читачів Крилов і Клушин указували, що “Слабко той твір, що у самому собі не містить свого виправдання”. Творча діяльність Івана Андрійовича зіграла величезну роль у розвитку російської літератури. Уперше в добутках цього автора проявляються відмінні риси реалізму, зароджується демократична естетика.

Справа Крилова в сфері журналістики згодом продовжив Н. И. Страхів у своєму журналі “Сатиричний вісник”. Тут також висміювалися негативні сторони життя дворянського корпуса; у кращих традиціях творів Крилова. Головними персонажами видання ставали представники вищого світла, що розоряють своїх кріпаків, картярі, чепуруни, марнотрати, чиновники-хабарники У своїй творчості, на думку П. Н. Беркова, байкар відшукав саму вдалу форму, коли класичні принципи гармонійно сполучаються із традиціями народного театру, народних грищ. Байки не вмерли разом Скриловим. Багато хто з них і донині залишаються актуальними й злободенними.

Багато виражень і віршованих рядків перетворилися в прислів’я й приказки: “Вороні десь бог послав шматочок сиру…”, “А ларчик просто відкривався… “, “Ай, Моська! Знати, вона сильна, Що гавкає на Слона!”. И дотепер байки Івана Андрійовича вважаються зосередженням мудрості й життєвої кмітливості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Творчість відомого російського сатирика-байкаря Й. А. Крилова

Categories: Твори з української літератури

Links