Значення картини волзького пейзажу в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”
1. Життя в провінційному містечку. 2. Живий і непокірливий характер головної героїні. 3. Роль природи в п’єсі. А. Н. Островський у п’єсі “Гроза” показує, як у маленькому містечку на березі Волги, розвертаються трагічні події. З найперших рядків добутку ми довідаємося про те, у якій атмосфері довелось жити героям п’єси. У добутку немає дріб’язків, будь-яка, навіть, здавалося б, незначна деталь має важливе значення.
І в даному контексті не можна забувати про те, що письменник не випадково вказує пору року й місце, де відбулася трагедія
Оточуючі люди про це не замислюються, що свідчить про їхню обмеженість, відсутність тяги до прекрасного й, нарешті, про емоційну глухоту. Зовсім інший з’являється головна героїня п’єси – Катерина Кабанова. Тільки вона, на відміну від всіх інших людей, у стані зрозуміти, оцінити, відчути головне
Вона задихається в задушливій атмосфері неправди, тупості, святенництва. Катерина говорить: “Каби моя воля, качалася б я тепер по Волзі, на човні, з піснями, або на трійці на гарної”… І справа тут зовсім не в тім, що вона тягнеться до розваг, забуваючи про повсякденні справи Насправді молодої, емоційній жінці хочеться, щоб у житті було щось яскраве, прекрасне.
Але навколо лише похмурі особи, строгі порядки. Навколишні не здатні оцінити красу природи навколо, вони стурбовані тільки повсякденними справами, нудними, як і все їхнє життя. У природи в п’єсі власне життя, що докорінно відрізняється від життя людей, прекрасна, свіжа, вільна Природу не можна скорити. Катерина в цьому дуже схожа на неї.
Наближається гроза – яскраве, помітне й сильне явище природи. І головна героїня немов передчуває наближення грози, настільки страждає вона від тісного й вузького миру “темного царства”. Катерина беззахисна й безпомічна перед злістю й ненавистю навколишніх. Вона вразлива, ніжна, мрійлива.
І їй, по суті, нема чого протиставити таким, як Кабаниха, грубим, нерозвиненим людям. Катерина гармонійно зв’язана сприродой. Вона мріє про політ: “Отчого люди не літають так, як птаха? Знаєш, мені іноді здається, що я птах.
Коли стоїш на Горе, так тебе й тягне летіти. От так би розбіглася, підняла руки й полетіла…”. Такі слова свідчать про те, що Катерине не вистачає волі, щоб вирватися з домостроївських порядків. У дитинстві Катя з радістю доглядала за квітами Вона згадує саме про цьому, а зовсім не про людей, які колись оточували її.
З людьми Катерине було нецікаво, хоча батьки любили й балували її. Мир природи був для дівчинки більше цікавий, чим мир людей. Вона подовгу любувалася садом, рікою. Весілля стало для неї переломним моментом, після якого життя змінилося в гіршу сторону.
Емоційна глухота чоловіка, жорстокість, тупість і святенництво свекрухи роблять дівчину нещасної. Від колишнього життя залишаються лише спогади, так краса навколишньої природи, що залишилася такою ж, як і раніше. Катерина згадує, як у дитинстві, після сильної образи, вона втекла до Волги, села в човен… Її знайшли лише наступного дня далеко від того місця. Дівчинка не випадково біжить до ріки, а зовсім не намагається знайти розраду в людей, нехай навіть у рідних і близьких.
Гармонічний зв’язок із природою показує неабияку натуру, нехай навіть і незрозумілу для навколишніх. Нам важко представити, що картиною волзького пейзажу могла любуватися Кабаниха, адже вона з’являється доконаною протилежністю романтичной і чуйної Катерини. Таких, як Катя, у містечку, практично, немає. Виключення становить лише Кулигин, що, як і Катя, не може надивитися на красу навколо.
Для Катерини дуже важлива краса природи. Не випадково трагедія трапилася влітку, коли природа з’являється перед людиною у всій вроді. Саме влітку Катерина особливо гостро відчула свою самітність і свою несвободу, що робила її такий нещасною. Красу й велич природи Катерина сприймає через призму своєї мрійливої натури. Вона живе цією красою, не може представити власного життя без її Навколишні настільки звикли до волзького пейзажу, що він здається лише тлом для повсякденного повсякденного життя.
Більше того, що оточують бояться цієї природи, почувають у ній сховану небезпеку. Наприклад, Дикої боїться грози, уважає її покаранням понад. А Кулигин, навпаки, радий грозі, говорить, що радується кожна травинка, а люди самі себе лякають. Але Дикої і йому подібні “лякають” себе зовсім не випадково.
Насправді вони бояться всього, що непідвласно їхній волі, у тому числі, і природні явища Островський зображує зустрічі Бориса й Катерини на тлі літньої ночі. Насправді, любов Катерини до Бориса стала яскравою подією її безрадісного життя. Катерине здається, що вона, нарешті, знайшла своє щастя. Відносини закоханих насправді гармонічне, принаймні, саме таке враження створюється в читачів. Але ідилія виявилася лише ілюзією Навколо Катерини говорять про те, що гроза передвіщає нещастя – чиюсь смерть або пожежу.
Жінка в паніці, вона думає, що небеса намірилися покарати її за доконаний гріх. І гроза вб’є тільки її. Під впливом таких думок Катерина зізнається в тім, що змінила чоловікові.
На тлі грози її визнання здобуває особливе значення. У природі вибухнула гроза; і такий же “грозою” у соціальному змісті стала зрада боязкої, покірної дружини Природа під час грози стає незвичної, страшної. Це як не можна краще відповідає настрою Катерини.
Вона думає про те, що їй немає прощення, доходить до божевілля. Гроза в цьому випадку як би персоніфікує страждання Катерини, які привели її до самогубства. Життя стає їй не мила.
Катерина вже ні про що не думає Іде дощ, начебто прекрасний мир навколо ллє свої сльози, співчуваючи нещасній жінці. Від людей Катерина не бачить жалості. Тільки вільна ріка Волга приймає у свої хвилі тіло страждальниці. Так у чому ж значення картини волзького пейзажу в п’єсі? Згадування про нього ми зустрічаємо дуже часто.
Без сумніву, сила, велич і краса природи протиставляється автором “темному царству”, де не пощастило жити головної героїні. “Паршивий містечка”, як називає Кулигин Калинов, незважаючи ні на що, розташований у красивейшем місці. Однак це достоїнство міста не робить нікого щасливим, навпроти, тільки підкреслює вбогість життя людей.
Природа стає одним з головним діючих осіб у п’єсі, вона необхідна для того, щоб читач усвідомив недоліки людських відносин, зображених впроизведении.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)