Зміст роману Бальзака “Євгенія Гранді”

Євгенія Гранді вважалася самою завидною нареченою в Сомюре. Батько її, простий бондар, розбагатів у часи Революції, скупивши за безцінь конфісковані церковні володіння – кращі в Сомюрском окрузі виноградники й кілька ферм. При Консульстві він був вибраний мером, а в часи Імперії його вже йменували тільки паном Гранді – втім, позаочі фамільярно кликали “папашей”. Ніхто не знав у точності, якими капіталами розташовує колишній бондар, однак люди кмітливі говорили, що в папаши Гранді вірних шість-сім мільйонів франків. Тільки два чоловіки

могли б це підтвердити, але нотаріус Крюшо й банкір де Грассен уміли тримати мову за зубами. Однак обоє так відверто лабузнилися перед Гранді, що місто Сомюр сповнився до старого найглибшою повагою. Нотаріус за підтримкою численної рідні домагався руки Євгенії для племінника – голови суду першої інстанції. У свою чергу, дружина банкіра де Грассена спритно інтригувала, сподіваючись женити на багатій спадкоємиці сина Адольфа

Сомюрцы з інтересом стежили за битвою титанів і ворожили, кому ж дістанеться ласий шматок. Деякі, щоправда, затверджували, начебто старий збирається видати дочка за племінника

– сина Гийома Гранді, що нажив мільйонний стан на оптовій торгівлі вином і влаштувалося в Парижу. Крюшотинцы й грассенисты дружно це спростовували, заявляючи, що паризький Гранді мітить для сина куди вище й цілком може поріднитися з яким-небудь “герцогом милістю Наполеона”. На початку 1819 р. папаша Гранді за допомогою сімейства Крюшо придбав чудовий маєток маркіза де Фруафона.

Але ця обставина аж ніяк не змінило звичний спосіб життя старого: він як і раніше у своєму старому будинку разом із дружиною, дочкою і єдиною служницею Нанетой, прозваної Громадина за високий ріст і чоловікоподібну зовнішність. Тридцять п’ять років тому папаша Гранді пригрів злиденну селянську дівчину, що гнали від всіх дверей, – і з тої пори Нанета за крихітну платню виконувала будь-яку роботу, невпинно благословляючи хазяїна за доброту. Втім, і Євгенія з матір’ю цілими днями просиджували за рукоділлям, і старий скнара видавав їм свічі по рахунку

Подія, що перевернула життя Євгенії Гранді, відбулося в першій половині жовтня 1819 р., у день її народження. З нагоди свята папаша Гранді дозволив затопити камін, хоча листопад ще не наступив, і підніс дочці звичайний подарунок – золоту монету. На пам’ятний всім сомюрцам вечеря з’явилися готові до рішучої сутички Крюшо й де Грассены. У розпал партії в лото пролунав стукіт у двері, і перед здивованими провінціалами став син паризького мільйонера Шарль Гранді. Вручивши дядькові лист від батька, він став оглядатися, явно уражений убогістю стола й обстановки. Усе переконувало парубка в тім, що сомюрская рідня животіє в бідності – помилка, що стане для Євгенії фатальний. У двадцять три роки ця боязка чиста дівчина не відала ні про багатство своєму, ні про красу. Чарівний витончений кузен здався їй прибульцем з інший світу. У серце її пробудилося ще неясне почуття, і вона впросила Нанету затопити камін у спальні Шарля – нечувана в цьому будинку розкіш

Паризький Гранді в передсмертному листі сповістив брата про своє банкрутство й намір застрелитися, благаючи тільки про одному – подбати про Шарле. Бідний хлопчик розпещений любов’ю рідних і обласканий увагою світла – він не знесе ганьби й убогості. Ранком у Сомюре вже всі знали про самогубство Гийома Гранді. Старий скнара із грубою прямотою повідомив племінника страшну звістку, і ніжний юнак не зміг удержатися від ридань. Євгенія перейнялася до нього таким жалем, що навіть лагідна пані Гранді порахувала потрібним застерегти дочку, тому що від жалості до любові тільки один крок. А Шарля до глибини душі зворушило искреннее участь тітки й кузини – він добре знав, з яким байдужим презирством зустрівся б Впариже.

Наслухавшись розмов про банкрутство дядька й прочитавши нишком листа Шарля, Євгенія вперше задумалася про гроші. Вона зрозуміла, що батько міг би допомогти кузенові, але старий скнара розлютувався при одному лише припущенні, що прийде розщедритися заради жалюгідного хлопчиська. Однак незабаром папаша Гранді зм’якшився:

Все-таки тут було порушено добре ім’я сім’ї, та й із зарозумілими парижанами випливало поквитатися. Банкір де Грассен відправився в столицю, щоб зайнятися ліквідацією прогорілої фірми, а заодно вкласти заощадження старого в державну ренту. Сомюрцы до небес звеличували папашу Гранді – такої великодушності від нього ніхто не очікувався

Тим часом Євгенія впросила Шарля прийняти в дарунок її заощадження – золоті монети на суму приблизно в шість тисяч франків. У свою чергу Шарль вручив їй на збереження золотий несесер з портретами батька й матері. Для обох молодих людей наступила весна любові: вони заприсягли один одному у вірності до труни й скріпили свою обітницю цнотливим поцілунком. Незабаром Шарль відправився в Ост-Індію в надії знайти багатство. А мати з дочкою із трепетом стали чекати Нового року: старий мав звичай любуватися по святах золотими монетами Євгенії. Відбулася жахаюча сцена: папаша Гранді ледь не прокляв дочку й наказав тримати її в ув’язненні на хлібі й воді. Цього не могла знести навіть забита пані Гранді: уперше в житті вона насмілилася суперечити чоловікові, а потім злягла з горя. Євгенія стоїчно переносила батьківську немилість, знаходячи розраду у своїй любові. Лише коли дружині стало зовсім зле, папаша Гранді перемінив гнів на милість – нотаріус Крюшо пояснив йому, що Євгенія може зажадати розділу спадщини після смерті матері. До великої радості хворий, батько врочисто простив дочку. Але отут на очі йому попалася скринька Шарля, і старий скнара вирішив віддерти золоті пластинки на переплавлення – лише погроза Євгенії покінчити із собою зупинила його. Для вмираючої це виявилося останнім ударом – вона згасла в жовтні 1822 р., шкодуючи тільки про дочку, залишеної на розтерзання жорстокому миру. Після її кончини Євгенія безмовно підписала відмову від спадщини

Наступні п’ять років нічим не змінили одноманітного існування Євгенії. Правда, партія грассенистов зазнала повного краху; приїхавши в Париж по справах Гранді, банкір пустився в розгул, і його дружині довелося відмовитися від планів женити Адольфа на Євгенію. Папаша Гранді шляхом спритних махінацій з векселями брата скоротив суму боргу із чотирьох мільйонів до мільйона двохсот тисяч. Почуваючи наближення смерті, старий почав знайомити дочка зі справами й прищепив їй свої поняття про скнарість. Наприкінці 1827 р. він помер у віці вісімдесятьох двох років. До цього моменту Шарль Гранді вже повернувся у Францію. Чутливий юнак перетворився в пропаленого ділка, що розбагатів на работоргівлі. Про Євгенія він майже не згадував. Лише в серпні 1828 р. вона одержала від нього перший лист, до якого був прикладений чек. Відтепер Шарль уважав себе вільним від всіх дитячих клятв і сповіщав кузину про те, що хоче женитися на мадемуазель д’0брион, що набагато більше підходить йому за віком і положенням

Уже цього листа було досить, щоб розтрощити всі надії Євгенії. Масла у вогонь підлила пылавшая спрагою помсти пані де Грассен: Євгенія довідалася від її, що кузен давно в Парижу, але до весілля ще далеко – маркіз д’06рион ніколи не віддасть дочка за сина неспроможного боржника, а Шарль виявився настільки дурний, що не побажав розстатися із трьома тисячами франків, які цілком задовольнили б кредиторів, що залишилися. Увечері того ж дня Євгенія погодилася вийти за голову Крюшо й попросила його негайно виїхати в Париж – вона бажала розплатитися по всіх боргових зобов’язаннях дядька разом з відсотками й асигнувала на ці мети два мільйони. Вручивши Шарлю акт про задоволення фінансових претензій, голова не відмовив собі в задоволенні клацнути по носі дурного честолюбця: він повідомив, що жениться на мадемуазель Гранді – власниці сімнадцяти мільйонів

Памятуя про умови шлюбного контракту, пан Крюшо завжди виявляв найбільшу повагу дружині, хоча в душі гаряче бажав її смерті. Але всевидючий Господь незабаром прибрав його самого – Євгенія овдовіла в тридцять шість років. Незважаючи на своє величезне багатство, вона живе по розпорядку, заведеному батьком, хоча, на відміну від його, щедро жертвує на богоугодні справи. У Сомюре говорять про нове її заміжжя – багату вдову всіляко обхаживает маркіз де Фруафон.

Е. Д. Мурашкинцева