Безбожний геній Гренуй (за романом Зюскінда “Запахи”)

“Запахи”, “Парфюмер” – такі варіанти перекладу назви роману Патріка Зюскінда.
Я відкриваю книгу цього нового для мене автора, торкаюсь ніжних сторінок невеличкого томика, зачаровуючись ілюстрацією чудової дівчини на обкладинці книги. Я насолоджуюсь “запахами”, передчуттям прочитання нової, цікавої книги.
Перші сторінки притягують, інтригують: народжується дитина десь у багнюці, вона нікому не потрібна. Жаль маленького хлопчика Гренуя, який не мав власної родини, який не мав друзів. Він був один у всьому світі. Хотілося

“кулаки за нього тримати”, думалося, що вистоїть, зуміє, розкриє свій талант. І він розкрив – розкрив свій талан аж до вбивства.
Гренуй ішов на запах, який його притягував, який не давав йому збитися із шляху, він знайшов юну, ніжну, чарівну дівчину, аромат якої відчув за десятки кілометрів. Він її знайшов!
Чого можна було чекати від героя книги, який через усе місто відчуває ніжний запах дівчини, що десь пере білизну і яку він “ось-ось знайде”? Чекалось ніжного і сильного кохання. А виявилось – він ішов на вбивство. Для мене це був удар! Я так йому співчувала, так бажала йому добра, а він
– убивця!
Так-так, у книги є підзаголовок – “Історія одного убивства”, але ж не такого убивства! Можливо, це мало б статися, але далі і не так… І враз втратили свою привабливість сторінки книги, а дивлячись на чарівну дівчину з обкладинки, я не розуміла – як її можна було вбити.
Тренуй, як губка, збирав, колекціонував запахи. Людина для нього – ніщо, запах – усе. “Маленький бридкий кліщ…, який зумисне стає маленьким і непомітним, щоб ніхто його не побачив і не розтоптав. Самотній кліщ, зосереджений у собі, сидить на дереві, сліпий, глухий і німий, і тільки принюхується…”
Якби ж то “тільки принюхується”, а то ж набагато гірше – він убивав людей, убивав красу, аби витягти з неї запах.
У цього нелюда, виявляється, немає власного запаху, і він роками намагається вловити аромат людини і створити парфум, який би заповнив порожнечу навколо нього, привернув би до нього людей.
Звичайно, він дока у своїй справі, вміє, як ніхто, змішувати аромати, створювати шедеври-аромати.
Але за свої вбивства він має бути покараний. І правосуддя над ним вершиться. Усе місто зібралося, щоб подивитися, як будуть страчувати це маленьке, бридке чудовисько, яке викинуло в обійми смерті декількох найкращих дівчат міста.
І. це чудовисько з’явилося на площі, і люди відчули радість, але не від того, що зло буде покаране. Гренуй і тут виявився мудрішим. Він винайшов парфуми, які однією краплиною могли змінити все навколо. Страта найогиднішого злочинця перетворилася на найбільшу вакханалію. Горбатий, кульгавий, той, що вийшов із покидьків, спромігся зробити себе улюбленцем натовпу. Люди не могли приховати любові до нього, його обожнювали, шанували. Це була мить тріумфу Гренуя: “Те, чого завжди так бажав, а саме, щоб інші люди його любили, було йому в момент його успіху нестерпним, бо він сам їх не любив, він їх ненавидів. І раптом Гренуй зрозумів, що ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в ненависті…”
Гренуй – янгол для людського натовпу – стає втіленням краси, цей ідол зробив так, щоб йому поклонялися.
Я не люблю читати про вбивства, не люблю дивитися американські бойовики, де повно крові і насильства, але я отримала задоволення, коли канібали розірвали свого маленького божка на шматочки – “вони позривали з нього одяг, повидирали волосся… за півгодини Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лику земного”. За що ж покараний Гренуй? Думаю, що за зневагу, презирство до людей, за те, що так і не навчився любити і не хотів цьому вчитися. Бути вищим і зверхнім, холодним і мстивим, бути надлюдиною хотілось Гренуєві, а такі речі мають бути покарані.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Безбожний геній Гренуй (за романом Зюскінда “Запахи”)