Зміст повести Бикова “Його батальйон” – глава “Підсумок”
Було тихо, як минулою ніччю. Волошин ховав убитих. Підрівнявши лійку, що поглибила траншею, двоє поранених і двоє з комендантського взводу зносили вбитих зі схилу висоти. “Не дуже акуратна, зате на гарному місці, із широким оглядом у тил… Німецькі черги сюди не залітали, і ніщо вже не тривожило усунутий спокій убитих”. Крайнім поклали Круглова, Волошин стояв мовчачи, всім діловито розпоряджався Гутман. Після зсуву Волошина ординарець, щоб не йти до Маркину, утік у дев’яту роту, де за власною ініціативою очолив взвод новачків. При атаці
Підрахувавши вісімнадцять убитих, Гутман засмутився, що могила виявилася малуватою. Принесли ще одне тіло. Посвітивши ліхтариком, Волошин застиг: “Віра”. Вона загинула в спіралі Бруно. “От так буває, – покаянно подумав Волошин, расслабленно розпрямляючись. – Не вистачило наполегливості вчасно відправити з батальйону, тепер будь ласка – закопуй у землю…” У могилі лежав Самохин із простреленою головою, тут же ляже й Віра, його фронтова любов, невінчана й нерозписана дружина ротного.
Ховали Гайнатулина. “От і ще один знакомец, – подумав капітан, – виходить, не минула його німецька куля. Не багато ж тобі довелося випробувати цієї війни, дорогий боєць, хоча й випробував ти її повною мірою. За один день пережив всі, від боягузтва до геройства, а як загинув – невідомо”. Загиблого й знівеченого Чернорученко комбат наказав перев’язати. Гутман, коштуючи в могилі, швидко обмотав голову й особу Чернорученко бинтом, сталі ховати інших. Крайнім виявився Самохин, капітан наказав поруч покласти санінструктора Веретеннико-ву. “Нехай лежать. Отут уже нікого боятися не будуть”, – промурмотав Гутман. Волошин подумав: “Отут уже нікому нічого не страшно, уже отбоялись”.
Загиблих умістили у два ряди, Гайнатулина втиснули у вузьку щілину визголовье.
“А чим погано? – сказав Гутман. – Окремо, зате як командир буде”.
Поховання закінчилося, залишалося закопати могилу й спорудити земляний горбок, у який завтра тиловики вкопають дощату фанерну пірамідку із зіркою. Батальйон піде далі,, коли одержить наказ наступати, поповниться новими бійцями, офіцерами й ще менше залишиться тих, хто пережив цей пекельний бій і пам’ятав тих, кого вони закопали. А потім і зовсім нікого не залишиться. Постійним буде лише номер полку, номера батальйонів, і десь у далечіні військового минулого, як дим, стане їх фронтова доля
Виконавши обов’язок перед мертвими, живі закурили. Гутман сказав, що не сподівався вижити, а от адже довелося закопувати інших. Волошин промовчав, не підтримавши балакучого ординарця. З якимось більшим шматком у його житті відійшло його важке командирське минуле, і от-от повинне було початися нове. Сьогодні він повною мірою вистачив солдатського лихий і сплатив свою криваву плату за ці вершки відбитої з боєм землі
Волошин думав, куди йти, він був поранений і формально мав право йти в санроту, звідки на недельку-другую могли відіслати в медсанбат. Спокусливо було відіспатися й відпочити. Але якби там можна було забути про всім пережитому, викреслити з пам’яті те, що буде гризти й мучити. Він знав, що тиловий спокій за день-два набридне, і він буде рватися в бій – це його фронтова доля, крім якої в нього нічого більше немає. Іншої, на лихо або на щастя, йому не дано
Гутман першим побачив і показав капітанові на бегущего до них Джима. Пес кинувся на груди хазяїна, тільки-но не зваливши з ніг, облизав його шорстку щоку. Після пережитого знаходження Джима виявилося куцою, несправжньою радістю. Гутман показав на обривок повідця: “Він же в них зірвався. У ж худобина!” “Худобина – не те слово, Гутман”, – відповів Волошин, саджаючи собаку поруч. Швидко заспокоївшись, Джим звично “застриг вухами”, обережно оглядаючись по сторонах. Волошин наказав Гутману супроводити поранених у санчастину. Ординарець зачудувався, що поранений комбат залишається. Вони распрощались, сподіваючись ще свидеться.
Кликнувши Джима, Волошин пішов до себе в батальйон. Неважливо, що його чекало там, не мало значення, як йому буде далі. Головне – бути з тими, з ким він у борошнах зріднився на шляху до цієї траншеї. І нехай він для них не комбат, що це міняє? Він – їхній товариш. Генерали не владні над його людяністю. Тому що Людина іноді, незважаючи ні на що, стає вище долі й, стало бути, вище могутньої сили случаючи
Він утомилося йшов до недалекої вершини. Війна тривала
Довідка з архіву
“Командир 294-го стрілецького полку Герой Радянського Союзу майор Волошин Микола Іванович убитий 24 березня 1945 року й похований у братській могилі, що перебуває в 350 метрах західніше населеного пункту Штайндорф (Східна Пруссія)”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)